9. Тепер твоя черга

Ліка

Небезпека. Прямо червоними лампочками в голові виблискує це слово. Серце заходиться в шаленому ритмі. Адреналін в жилах зашкалює. По тілу проноситься рідкий вогонь, змішуючи збудження, страх і алкоголь в одну гримучу суміш. 

Я відсахуюсь від Свята, важко дихаючи. Ідея напоїти Святослава вже не здається мені такою цікавою. Чи він спʼяніє, чи ні, ще невідомо. І чи зможе потім контролювати себе в п'яному вигляді? А спати  з ворогом я не планую. Це буде зрада тата. 

Намагаюсь втягнути в легені якомога більше повітря, як після пробіжки. Але все одно відчуваю задуху. 

— Схоже, алкоголь на мене якось не так діє, — кажу я. І в голосі звучить моя неприхована розгубленість. 

— Як на мене, він діє саме так, як треба, — відповідає Свят мені на вухо. 

Ну чому його голос так діє на мене. Мізки відразу перетворюються на желе. Доводиться дуже багато зусиль докладати на те, щоб просто зібрати думки в купу. 

— Ти обіцяв фільм і розповісти про себе, — кажу, проводячи пальцем по його плечу. Це вже не умисно. Просто пальці самі тягнуться до його тіла. Хочеться відчувати його. Вивчати. Тільки не знаю, навіщо мені це. 

— Добре, буде тобі фільм, — киває і переплітає наші пальці. — Ходімо до вітальні. 

Його жар розтікається від руки по тілу кудись до грудей і вниз. Ноги теж мов ватні, доводиться притискатися до Свята боком, щоб не спіткнутися. 

 З полегшенням падаю на диванчик. НІби випила всього два келихи, але  в голові зашуміло. Коли Свят відходить за пультом мені фізично стає легше. 

— То чим займається мій майбутній чоловік, що йому треба багато пити і не п'яніти? — питаю, переплітаючи ноги і дивлячись на нього. 

— Памʼятаєш правила… За кожну мою відповідь я маю щось отримувати, — шепоче мені на вухо. 

— Так не чесно. Ти вже отримав два поцілунки, і ми все одно маємо краще познайомитися з тобою перед шлюбом, — відповію, здригаючись від хвилі мурах. 

— Так, я теж за те, щоб ми краще познайомились, — торкається губами десь в районі мого вуха. — Давай так… Я відповім на це твоє питання, а потім ти зробиш те, що скажу я. 

— Це ж не допит, — я дивлюсь йому в очі. Відчуваю, як мене туди затягує. — Я просто хочу тебе краще знати, ти теж можеш щось запитати про мене, — але краще не треба. Бо я не знаю, що мені брехати про Ніколь так, щоб не провалитись. 

— Але я теж хочу познайомитись ближче, — не погоджується Свят. — Повір, те, що я попрошу зробити, нас зблизить, а ти ж саме цього хочеш, хіба ні?

Сковтую слину. Уявлення не маю, що за зближення він придумав, але судячи з вогню в погляді, вибору мені все одно не дадуть. 

— Як скажеш, любчику, — нарешті погоджуюсь. 

— Ходімо перевдягнемо тебе в купальник і підемо в джакузі, — відповідає. 

— І там ти так само будеш уникати відповідей, як тут? — я відсуваюсь. — Ти що просто не можеш щось про себе розповісти? 

— Обіцяю, там я не буду уникати відповідей, поки ти будеш в моїх обіймах, — продовжує шепотіти мені на вухо. 

— А ти підступний, — махаю пальцем. — Але добре, сподіваюсь на твою щирість, — від думки, що ми будемо там майже голі, пульс знову пришвидшується. 

Проте можливо це єдиний спосіб дізнатися більше. Я і так знаю, що він розробляє якісь технології. Дуже дорогі і незаконні. Тато майже розплутав його схеми за що і поплатився. Але тепер я хочу знати більше. І так, щоб Свят нічого не запідозрив. 

Іду до кімнати і зазираю у валізу. Авжеж, ніякого червоного купальника там не знаходжу. Взагалі купальника нема… Доведеться імпровізувати. 

Свят

Перевдягаюсь швидко. Я в передчутті, дуже хочу побачити її в купальнику і ще більше — торкнутися. Мене веде від Ніккі, хоч вона і дурна. Ніколи не думав, що мене може вести від настільки дурненької білявки… Але факт є фактом, мене страшенно веде від неї. 

Коли перевдягаюсь, підходжу до її спальні. Є спокуса зайти без стуку, але я себе стримую і стукаю у двері.

Ніколь виходить, закутана в халат. 

— Ти так швидко, — каже, змірючи мене поглядом. — Не змерзнеш?  

— Зараз зігріюсь в джакузі, — усміхаюсь. — То що, ходімо?

Вже фантазую, в чому ж вона там. Уява малює або щось червоне, або якийсь звірячий принт. 

Не те щоб я був фанатом подібного, часто воно виглядає вульгарно, але на Ніккі я хочу побачити саме щось таке.

Ми заходимо до кімнати з джакузі і я торкаюсь поясу на її халаті: 

— Давай допоможу…

— Я сама! — вона відсахується. — Ми ж просто посидимо і розслабимось? — зазирає мені в очі.Але я відчуваю, як її погляд ковзає по моєму тілу. Вона дивиться вниз. 

Я такий напружений зараз, що розсбалитись мені б не завадило. От тільки моє "розслабитись" не таке, як вона собі уявляє.

— Так, — киваю. — Розслабимось.

— Та залазь, — береться за пояс. — Прислуга така неуважна, — каже вже тихіше. — Купальника мені не поклали, але це ж не проблема? — дивиться на мене знову, все ще стискаючи поясок. 

Сковтую слину. Невже вона там гола? Якщо так, то вона має розуміти наслідки… Важко видихаю повітря.

— Авжеж, не проблема, — ступаю в воду, продовжуючи спостерігати за нею. Аби тільки не відлякати. 

Вона повертається спиною і нарешті скидає той клятий халат. Ловлю себе на думці, що затамував подих, як дитина перед відкриттям різдвяного подарунку.