15. Ліка

Мене розпирає від цікавості. Навіть всі непристойності, пов'язані з Святом вилетіли з голови. Добре, що йому затеелфонували. І я можу пригальмувати і пригадати, навіщо  я взагалі в цьому будинку опинилась. Докази! Він точно має спалитися. І я доведу до кінця справу, що коштувала моєму татові життя. Святослав буде покараний. 

Бо граючись цілий день з Деном я якось починаю забувати, хто його батько. 

Мене починає гризти якесь дивне відчуття. Думка, що Ден опиниться сиротою, якщо Свята запроторять за ґрати, мов кислота роз'їдає мою рішучість. А це неправильно. Справедливість має бути відновлена. Хоч ціна мені і не подобається. 

Тому вкладаю Дена в ліжко. 

— Пити щось захотілось, — кажу йому. — Зачекаєш мене пару хвилин? Візьму склянку води і прочитаю тобі казку. 

Малий киває. І я виходжу з дитячої кімнати. Тихий голос Свята чутно з-за дверей кабінету. Я підкрадаюсь туди. І притуляю вухо до дверей. 

Чую його голос. На щось погоджується. Цікаво, про що мова? Якби  у нього розпитати? Мене зараз цікавить вся його діяльність. Всі його незаконні оборудки. От тільки навряд чи він буде вихвалятися ними перед нареченою… Може, напоїти його? Але якби знати, що це спрацює. 

— Так, мене цілком влаштовує вівторок, — єдина фраза, яку чутно дуже чітко. 

А в наступну мить двері відчиняються, я ледве не втрачаю рівновагу, хапаюсь за одрірок, щоб не впасти Святу під ноги. 

Серце падає в п’яти. Калатає в шаленому ритмі. Це провал. Що робити? 

— І як це розуміти, Ніккі? — ледь підіймає брову. Телефон він вже опустив, виклик, певно, завершив. 

— Ой! — виривається у мене. — Я така незграбна, ледве не вбилась. Щось голова запаморочилась, — точно. Прикинусь, що мені зле! — У тебе є щось від запаморочення? 

— Можу запаморочити тільки більше, — хмикає і усміхається, торкаючись моєї талії. — Можемо піти в джакузі сьогодні, раз вчора не вийшло. 

— Свят! — здається, він трішки розслабився, якщо жартує. — У мене іноді падає тиск, — кажу, все ще тримаючись за одвірок. — Мама казала треба випити грамів пятдесят коньяку. В тебе є? 

Він знову підіймає брову. Потім щось ніби зважує в голові.

— Є, — каже врешті-решт. — На барі, на першому поверсі.

— Принесеш? — не можу повірити, що він повівся. Відчуваю таке полегшення, що аж танцювати хочеться. 

— Ходімо випʼємо разом, — киває в бік сходів. 

— Я обіцяла казку Дену, — кажу я. — Потім можна і разом…

Але коли ми зазираємо в кімнату до малого, той вже спить. 

Я все ще вдаю слабку. Тримаюсь за Святове передпліччя. 

— Ну, проблема вирішена, Ден вже спить. Ходімо до бару? — запитує. 

— Так, в голові ще все кружиться, — погоджуюсь я. — Веди, тільки обережно. Мама казала, це від моїх постійних дієт, — продовжую нести всілякі дурниці. Не знаю, чи притримувалась Ніккі хоч якоїсь дієти, але здається колись казала, що консультувалась з особистим нутриціологом. 

— Ходімо, — тримає мене під руку і ми спускаємось сходами. 

Доводиться ледве не виснути на ньому. Кожен дотик до Свята віддається якимись дивними відчуттями в тілі. Мене вже по справжньому веде від його запаху і жару. Або я перехвилювалась і занадто ввійшла в роль.  

Коли ми сідаємо за стійку, він вже дістає дві склянки і коньяк. Наливає повільно, дивиться на мене, а потім простягає одну склянку.

— Ну що, на брудершафт?...

***

гортай далі, там продовження ------------>