10. Свят

Я так хочу поцілувати її зараз. Є в Ніколь щось таке, що заводить мене з півоберту. Навіть коли вона робить якусь дурню, мені все одно. В такі моменти я можу думати лише про те, як притисну її до стінки і буду цілувати ці губи. І як вона буде відповідати на поцілунки, глибоко дихати, хапатись долонями на комір моєї сорочки і…

Додумати і тим паче втілити задумане не встигаю, бо в кишені знову дзвонить довбаний телефон. Мелодію впізнаю, це Філ, я якраз мав переговорити з ним щодо однієї справи. І тут це буде найменш підозріло. Тут всі з усіма спілкуються, і заклад закритий від сторонніх. 

— Що ж, відкладемо твоє покарання, крихітко, — шепочу їй на вухо. 

— Яке ще покарання? — хрипко питає вона. — Я думала все вже компенсовано…

— Приїдемо додому — дізнаєшся. А поки що давай повернемось, я маю переговорити з парою людей.

— А що за переговори? — питає, поки ми йдемо назад. При світлі стає помітно, що щоки у неї буквально малинові. Певно, теж завелась. 

— Робочі, — хитаю головою. — Твоїй світлій голівці не варто про це думати. 

— Ти постійно працюєш? Навіть на відпочинку? 

— З деякими людьми бачитись вдень доволі небезпечно, — знизую плечима. — Журналісти бігають туди-сюди і тільки й чекають, щоб сфоткати мене з кимось, а потім придумати чергову теорію змови.

— Якої змови? Ти ж не готуєш державний переворот? — вона хіхікає. 

Все ж, дурепа. Ну, я знав це, коли мені принесли на неї досьє. З іншого боку, це ж навпаки добре, не буде лізти в мої справи.

— Не забивай голову, ходімо, — ми якраз заходимо до зали. 

— Розумні чоловіки — це так сексуально, — несподівано каже вона. — Сподіваюсь, ти мені все ж щось розкажеш про свої переговори… 

— Ну, можемо потім придумати якусь гру… Поцілунок за питання, чи щось таке, — усміхаюсь, зазираючи їй в очі.

— Ти не тільки розумний, ти ще й хитрий, — відповідає вона, швидко облизуючи нижню губу. — Боюсь, я швидко тобі програю… 

— А ти дуже красива, — ну, розумом вона явно трохи обділена, але знову ж таки, такій кралі воно може і зайве. Та і у мене у самого біля неї мозок відключається, треба визнати це.

Ніколь від моїх слів червоніє знову. І мовчки дивиться мені в очі. 

Ми якраз заходимо до зали і мене одразу окликають.

Так, попрацювати теж треба, не тільки з Ніккі розважатися…

***

Ніккі знову п’є коктейль через соломинку. Їй це вдається робити якимось таким чином, що погляд відірвати складно. 

— Святе! Я тебе вже в третє питаю, то ти поїдеш в Нікополь? — мене грубо штовхають ліктем. 

— А, так, — киваю, все ж відриваючи погляд від своєї нареченої. 

— Ну ви це бачили? — Філ починає сміятися. — Після того, як його наречена йому вчинила приватний сеанс нашого Свята мов підмінили. Що вона там таке уміє? 

Згадую, як вона терла мої штани і усміхаюсь.

— О так, дещо вміє, — погоджуюсь. 

Ніколь різко ставить келих на столик і сверлить мене поглядом. Бачу, як подумки вона виливає знову коктель на мене. Кудись в обличчя. 

— Вона все чує! — цідить роздратовано. 

— Ага, чує, — усміхаюсь. Мені подобається дивитись на неї в такому стані. Коли очі горять, хай і ненавистю, в цьому щось є. Так вона більш справжня, чи що. — Піду заспокою її, — встаю зі стільця і йду до нареченої.

Підходжу близько-близько, торкаючись долонями талії.

— Ну ти ж правда дещо вмієш, — шепочу. — Памʼятаєш, як я на тебе реагував?

— Вони всі думають що ми… Що ми там… І ти тільки підтверджуєш це! 

— Думаєш, якщо я зараз зроблю оголошення, що нічого не було, нам повірять? — усміхаюсь. 

— А слабо зробити? — торкається носом мого плеча. 

***

гортай далі, там продовження ------------>