8. Свят. Мені подобається, продовжуй...

Я терпів. Був поблажливий до цієї дурепи, думав, що вона  просто недалека. 

Але тепер, коли вона переливає на мене той коктейль, щось в мені ніби клацає і перемикається.

Хапаю її за запʼясток і веду геть з зали. Людей навколо багато, але на нас не особливо звертають увагу. 

Хіба що один з моїх друзів дивиться на мене здивовано, але я тільки хитаю головою і йду далі. Ми виходимо до коридору. Я помічаю перші-ліпші двері і смикаю ручку, це виявляється якась невелика комірчина. 

Що ж, ти сама напросилась, лялечко. 

Заводжу її туди і прикриваю за нами двері. Тут практично зовсім темно, лише ледь-ледь видно її обличчя, хоч ми і дуже близько. Тісний простір мене заводить. Знову відчуваю цей цитрусовий аромат, який зводить з розуму. 

— Неслухняні дівчатка мають бути покарані, люба, — шепочу їй на вухо, а рука торкається талії. 

— Пусти, Свят! Ти здурів? Це ж лише штани! Можеш зняти їх, — вона кліпає віями. — Ой… 

— Можу і зняти, — усміхаюсь. — А що, хороша ідея… — однією рукою розстібаю ремінь, щоб налякати її. Він в темноті дзвякає доволі голосно. 

— Ти маніяк якийсь! Я буду кричати! 

— Ти будеш витирати мої штани зараз, — кажу поблажливо. — І тоді я тебе, так і бути, пробачу за цю витівку.

— Я просто пожартувала, в тебе що кудись пропало почуття гумору? Звісно я все відітру, — вона дістає з сумочки серветки, і починає терти штани. Але тре зовісм не делікатно. 

— Ніжніше, я все ж твій майбутній чоловік, — роблю зауваження.

— А…Ой, вибач, — рухи стають плавними. Майже погладжуючими. Стає гірше. 

Бо тепер це мене заводить. Вона ледь нахилилась переді мною, її рука у мене на штанах саме там… 

Бляха, я ж казав собі, до весілля її особливо не чіпати, бо Ніккі дуже непередбачувана. Такий висновок зробили мої люди, коли досліджували її профілі в мережах. 

Хочеться покласти їй руку на… Ні, тут не час і не місце. Але подражнити її можна, правда?

— Вже краще, — кажу ледь захриплим голосом. 

Дійсно, мені приємно, дуже. Вона пробуджує в мені сильне бажання, вся ця її наївність і невинність зараз такі спокусливі, що я буквально борюсь з собою, щоб не зірватись і не злякати дівчинку. 

— Точно? — вона продовжує водити рукою по плямі. — Все ж, може ти побудеш тут а я піду в туалет і заперу їх? B2sOWtby

Бляха, виглядає так невинно, коли робить це… Говорить одне, але я майже не чую. Тільки якісь обривки слів, хоч і продовжую підігравати:

— Або забереш їх і запреш мене? — гра слів виходить непогана. Я навіть задоволений собою. 

Ніккі знову дивиться мені в очі. Погляд у неї якийсь розгублений. Трішки наляканий і збентежений. Прикушує нижню губу, ніби роздумує над моїми словами. Виглядає до біса сексуально. 

— Я ж не дурник, одразу розкусив твій план, — продовжую. Треба відволіктись від цих клятих губ, бо нароблю справ прямо тут і нікуди вона не втече. 

— І як я сама додому потраплю? — вона зітхає. — Ой! — вчергове. Здається це її улюблене слово в лексиконі. Тепер причина її “ой” очевидно в тому, що рука торкнулась чогось напруженого, там де терла. — Ого, — додає. 

— Ага, — відповідаю так само односкладно. — Це все ти зробила, Ніккі. 

— В усьому у тебе я винна! — вона осмикує руку. 

— Ну чому ж винна… Мені подобається, продовжуй… — дражню її. 

***

гортай далі, там продовження ------------>