5. Ліка

Сподіваюсь, що він мене залишить хоч на пару годин. Мені терміново треба Ніколь. Я уявлення не маю, що то буде за вечірка, як мені туди краще одягатися і не осоромитися. 

Але НІколь як на зло не в мережі. Певно, ще десь в літаку, або не налаштувала інтернет за кордоном. Пишу їй повідомлення, щоб дала інструкції. 

І починаю готувати обід. Супчики їм подавай… Ну буде суп. Потім думаю, що можна приготувати ще щось. Щоб порадувати Дена. Мені треба завоювати хоча б його довіру. 

Та і просто малий милий. Хоч і дивний. Але мені шкода його, що Свят залишає дитину на няньок. В дитинстві, коли мами не стало, тато теж багато працював. Майже цілодобово. Іноді брав мене до себе в відділок. Але частіше мене передавали бабусям і сусідам по черзі. Тож, Дена я розумію, як ніхто інший. 

Але що ж йому приготувати, якщо яйця йому не можна, а вони майже в кожному рецепті? 

Потім пригадую мус, який готувала моя бабуся з вівсянки. Доведеться трішки заморочитися і пошукати рецепт в інтернеті. Зате там не буде ніяких яєць… 

Коли вже перетираю вівсянку через сито, на кухню заходить хлопчик і дивиться на мене з цікавістю:

— А що це таке дивне ти робиш з каші?

— Десерт, — кажу я. — Зараз зроблю соус з малини і суниць, додам збиті вершки. І спробуєш. Тобі подобаються ягоди? 

— Так, ягоди я люблю, — киває. 

— У моєї двоюрідної тітки була велика плантація малини, — я пригадую те літо, коли мене на канікули завезли туди. — Я любила їсти малину прямо з кущів. Поки не розжувала клопа…

— Фу! Гидота! — він сміється. 

— Ще й яка гидота, — киваю я. — Але потім тато мене повів на риболовлю… Тобі подобається риболовля? Треба якось ходити.

Бачу, що у малого нарешті зацікавлено спалахує погляд… Що ж, завоювати його серце нескладно.

— У нас тут поруч озеро, але ми ще жодного разу там не були, у тата немає часу…

***

День в компанії Дена минає прекрасно. Шкода, його залишати на вечір самого. А от Ніколь мені так і не відписалась. Тому вирішую збиратися на вечірку на свій смак. Витрушую з валізи все те лахміття, що мені наскаладала Ніккі. Відкриваю її Інсту. Я маю бути в образі. 

Образ так собі. Ніколи не носила такі короткі сукні. Але що не зробиш заради справи. Обираю з того, що є, максимально довгу. Але вона все одно лише до середини стегон. Для противаги — декольте немає. Це радує. 

Закручую волосся у високий хвіст і виходжу до Свята. Він одразу ж сканує мене поглядом згори вниз, зупиняється десь на ногах:

 — Бачу, сьогодні ти вирішила бути скромною, — виносить свій вердикт. — Неочікувано. З чого такі переміни?

— Все ж знайомство з твоїми друзями, хочу справити гарне враження, — кажу йому, ледве стримуюючись від того, щоб не осмикнути спідницю. 

— Вони якраз були б раді зазирнути тобі в декольте, — хмикає. — Ну, може ти і маєш рацію, все ж, ти моя наречена. Хай ніхто зайвий не дивиться на моє. 

Чомусь від його “моє” у мене пробігають мурашки по шкірі. Що б сказала Ніколь? Певно, підтримала б флірт. 

— А я уже “твоє”? — питаю, розтягуючи неслухняні губи у посмішці. Сподіваюсь, вона вийшла грайлива, а не вишкір як в чіхуа-хуа.

— Моє ще з моменту, як твій батько тебе віддав, — хмикає знову. — Ходімо, шоу починається... 

***

Свят приводить мене в якийсь клуб. Нмагаюсь не дуже озиратися. І зображати подобу радості. 

— А Ден там сам сумує, — виривається в мене саме собою. І в цю мить помічаю за стійкою бару Андрія. Того самого, що просив у мене списати конспекти. 

Той теж помічає мене і наші погляди зустрічаються. Він одразу починає махати мені рукою і тут я відчуваю на собі інший невдоволений погляд… Це вже Свят…

***
Привіт! Будь ласка, поставте книзі сердечко і додайте її до бібліотеки, щоб не загубити!

Якщо ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки і поставити їй сердечко, щоб вона точно не загубилась! 

гортай далі, там продовження ------------>