4. Свят. Треба поставити її на місце

Я дзвоню моєму майбутньому тестю. Той одразу бере слухавку:

— Вітаю, Святе. Щось сталося?  

— Добрий день. Та ні, просто хотів сказати, що Ніколь вже приїхала, хоч я і чекав на неї ближче до вечора. Доволі мила дівчина, — додав одразу. 

— Так, вона дуже хотіла познайомитися з тобою. Тому вирішила виїхати з самого ранку. Їй сподобалась ідея зі шлюбом. 

— Я так зрозумів, більше їй сподобалась ідея з цим місяцем до шлюбу. Ну, мені той місяць особливо ролі не зіграє, хай вже думає, що хоч якось на щось вплинула, — кажу йому. 

— Будь з нею мʼякшим, вона у мене дівчинка теплична, — зітхає Захар. — Я хочу, щоб вона була щасливою, — звучить якось навіть дивно від людини, яка фактично продала свою “дівчинку”.

Але я йому про це не кажу. Все ж, мені потрібен цей шлюб і влада над акціями. 

Я перекидаюсь з Захаром ще парою слів, після чого завершую виклик. 

Озираюсь і розумію, що ані Нікі, ані малого поруч немає. А, точно, Нікі пішла на кухню.

Йду туди ж, бачу, як вони про щось шепочуться з малим. Це мені не подобається.

— … і от ми посадили його в банку, тато лаявся, але я сказала, що тепер то буде мій домашній улюбленець, — чую я. — А потім той жук мене вкусив! 

— Я думав, ти від виду жуків втрачаєш свідомість, як і належить всім фарбованим блондинкам, — коментую, підходячи до них. 

— То був жук-носоріг, а мені було сім років, я боялась, але хотіла з ним потоваришувати, — відповідає Ніколь. —  До речі у тебе на кухні мурашка була. Ми її випустили у вікно. Хай біжить до своєї сім’ї.

— Певно, прибігла, відчувши, що до будинку вселилась її родичка, — хмикнув я. — І що її не вбʼють. Бачиш, не прогадала.

— Я по-вашому на мураху схожа? — вона дивиться то на мене, то на Дена. 

— Скоріше на метелика, — видає малий. 

— Дякую, крихітко, — Ніколь обдаровує його посмішкою. Такою солодкою, як цукрова вата. 

— У якої там комашки був довгий ніс, це було в якійсь казці, — намагаюсь пригадати. — І щось там з тим носом трапилось. Чи то була не комашка, хм.

В цю мить мій телефон дзвонить. Бачу, що це мій друг і бізнес-партнер, Лозинський Дмитро. Він любить влаштовувати різні тусівки і дуже часто вони відбуваються спонтанно. 

Беру слухавку і одразу чую:

— Привіт! Ну що, приїде твоя лялька, ми святкуємо? Ти казав, вона любить тусовки. 

— Та ніби любить, судячи з інсти. Тож приїдемо, — відповідаю, поглянувши на Ніколь. — Пришли мені час та місце… 

Я відбиваю виклик і дивлюсь на Ніколь:

— Ми запрошені на вечірку сьогодні ввечері. Вдягнись гарно, як ти вмієш, я викличу на ніч няньку. 

— Як скажеш, — чомусь не надто радісно відповідає Ніколь. 

— Хіба ти не любиш такі заходи? — я скептично підіймаю брову. — Я взагалі-то хотів тебе порадувати. Твій татко сказав радувати тебе. 

— Просто… Залишати дитину… Це якось безвідповідально, — каже вона. 

— А я весь час з нянькою, — безтурботно каже Ден. — Тато багато працює. 

— Ну, коли ми одружимось я ніяких няньок в домі не хочу, — вона бере склянку зі столу і кладе в мийку. — До речі, що у нас там на сніданок? Коли ви їли? Чи ще не їли? Поїмо разом? 

— Ми їли пластівці. Я їв пластівці. Я майже завжди їх їм, — каже Ден. — А тато їсть смажені яйця. Мені він щодня їх не дає. 

— Чому? У Дена алергія? — Ніколь насуплено повертається до мене. 

— Якщо переїсть — так, було в нас раз, — киваю. — Йому можна одне-два яйця на тиждень.

— Ну… Це не так страшно. Що ж, якщо ви не голодні то я певно можу сама поїсти. Ти ж приготуєш мені якийсь сніданок, любчику? — дивиться на мене вичікувально. 

— Так і бути, можеш брати мої продукти. А от готувати всім маєш ти. І це має бути не покупна їжа, мила, — усміхаюсь. — Дену не бажано їсти не домашню їжу. 

Ніколь з сумнівом дивиться на свій манікюр. Так, ніби зараз над ним розплачеться. 

— Почни з обіду, він вже скоро. Продукти є. Можна щось просте, суп, пюре, котлети, якийсь салат, — перераховую. 

— Ага, гаразд, — виглядає розгубленою. Ну чи вона взагалі вміє готувати? З такими довгими нігтями — навряд чи.  

Треба поставити її на місце. Має робити хоч щось корисне. Раз вже ми одружимось, я виховаю з неї нормальну зручну дружину.

Саме так я думав в той момент… І навіть не підозрював, що станеться буквально за пару годин на триклятій вечірці, на яку я все ж таки взяв свою новоспечену наречену…

***

гортай далі, там продовження ------------>