2. Свят. Ден, татусь і невдалий ультиматум.

Свою наречену за розрахунком я очікував побачити сьогодні ввечері, але аж ніяк не о девʼятій ранку, тож коли вона заявляється спозаранку, це мене дещо дратує. Не люблю навʼязливих і поверхневих людей, а судячи з інстаграму Ніколь вона саме така. З іншого боку, такою дурепою буде легше маніпулювати. Ніби мені треба дійсно справжня дружина… Ні, від  Ніколь мені треба лише акції її батька. 

Дам їй картку, хай розважається. 

Хоча, вживу, авжеж, ця Нікі дуже навіть нічого. Чомусь вилизана в інсті вона була якоюсь більш ляльковою, зараз же, якби вона не відкрила рота і не почала молоти ту дурню, цілком зійшла б за більш-менш нормальну, навіть красиву і приємну дівчину. 

— Тату! — Ден буквально вривається до передпокою і його погляд одразу зупиняться на Ніколь. — Це та дурна барбі, яка матиме жити у нас? 

Так, на майбутнє треба не забувати, що деякі речі при синові краще не казати. Бо барбі, щойно почула ці слова, одразу кліпає віями. 

 — А хто тут у нас такий милий? — питає, присідаючи біля малого. — Ти вже ходиш в школу? — кидає на мене ображений погляд так, щоб малий не помітив. Певно буде до Дена підлещуватися. 

— А ти вже школу закінчила? — відповідає питанням на питання, поглядаючи на блондинку. 

— Так. Це були мої кращі роки, — Ніколь знову тягне посмішку. — Ми стільки всього цікавого там робили! 

Певно, її батько сказав їй охмурити мене. Зараза, авжеж, красива. Краще, ніж в довбаній інсті, але не на того напала. Ну, переспати з нею авжеж, можна, але якщо вона сподівається, що зможе якось взяти мене в якісь свої оборудки, то вона дуже помиляється.

— Судячи з твоєї інсти, з математикою і українською в тебе не дуже. То цікаве було повз уроками? — запитую. 

— Математика у мене викликала спазми в животі, — каже Ніколь. — Але гроші я рахувати вмію і без неї. А от претензій щодо української не зрозуміла. Мені завжди подобалась мова, я ж закінчила лінгвістичний факультет, — за гроші тата, читається в її світлих очах несказане. 

— Ну авжеж, гроші татусеві донечки рахувати вміють, — усміхаюсь. — А щодо української… Вибач, авжеж, але в тебе в інсті повно помилок. Татко диплом купив? Але куплений диплом не дорівнює знанням. На жаль.

— Любчику! — вона встає від Дена і дивиться на мене. — Я сюди приїхала не для того, щоб мене ображали. Я ж можу і татусю подзвонити. 

— І що він зробить? Він же свою шкуру рятує цим шлюбом, — знизую плечима. — Дати тобі телефон? Цікаво, що з того вийде. 

Вона червоніє, заливається кольором від щік до світлого волосся, здається навіть шкіра на голові стала бордовою. І ображено сопить. Бо відповісти їй нічого. 

— Ну от і поговорили, — усміхаюсь. — Добре, чого ми стоїмо в передпокої, ходімо на кухню. Ми якраз мали поснідати. Няня ще не прийшла. Хоч якась користь від твого раннього візиту, посидиш з Деном. 

— Так, сподіваюсь Ден мене полюбить, — кидає на мене погляд повний ненависті. 

Мені подобається, як вона дивиться. А ще більше подобається те, що відповісти їй нічого. Я прямо кайфую від цього. А що ти очікувала, дівчинко, що я буду тобі хвоста на поворотах заносити? 

— Я не збираюсь любити цю барбі! — Ден насуплюється. 

— Яке миле дитя, — хмикає Ніколь. — Ти дуже схожий на тата. Особливо характером. 

— Так, я схожий на тата, — він задер носа. — І буду таким же крутим, як він! 

— Зараз подзвоню твоєму батькові, сповіщу, що ти вже тут, — дістаю мобільний з кишені і одразу набираю телефон і прикладаю мобільний до вуха. — Поговориш заодно. Ти ж так хотіла… 

***

гортай далі, там продовження ------------>