Епілог. Вмирає той, кому прийшов час.

-Набі прокидайся!- Мовив брат, трясучи її за плечі.

-Не хочу, все болить, відстань!- відповіла Хонзе сестра.

-Вставай, вставай!- Повторював брат безліч разів сестрі, вона почала розплющувати очі. Перед її очима з'явилось спочатку розмите, а потім вже і нормальне лице брата, обрамлена світлом ранкового сонця. В голові за секунду пронеслись страшні миттєвості, які вона пережила цієї ночі.

-Я жива?- Здивовано мовила Набі, обмацуючи власне тіло, по щоках покотились сльози радості. Вона знаходилась у своїй кімнаті. В низу, на першому поверсі дому шуміли, граючись її маленькі сестри.

-Ще і яка жива!- Мовив брат, дивлячись на неї прищуленими очима.- Чесно кажучи я теж дуже здивований.

-Але як! Ммм. Я пам'ятаю тільки, що летіла на світло повного місяця, він ще такий красивий був, і потрапила у павутину павука. А потім ... здається застосувала силу. Далі не пам'ятаю.- Задумливо розповідала вона брату.

-Хм, дивно, місяця цієї ночі ж не було. Хмарно було. Можливо тобі примарилось... А ти знаєш - я якось чув про демона-світлячка, що нагадує собою повню місяця. Можливо то був він. І хотів тебе заманити та спопелити.

-О, я скільки всякого в тому лісі зустріла, що уже й не здивуюсь.Ха. То виходить, якби не павук, я б згоріла в лапах монстра світлячка. Аха. То як ти кажеш, ви мене знайшли все ж?

- Разом зі старшим братом твого дружка чорноклопа. Як не дивно - дається він не такий довбур, як менший. Один із патрульних інспектора привів таргана. З покидька вдалось вибити, що ти втекла від них і сховалась в Табутині.

-Так- так.Пам'ятаю, я вирубила того недоумка, що чіплявся до мене в таверні!Але все ж чому я жива?-Запитала сестра Хонзе.

-Чесно не знаю. Коли ми виявили, що ти в лісі, був вже майже ранок. Звісно ніхто не захотів туди йти до перших променів сонця. А далі - я пішов тебе шукати по низу лісу із двома людьми інспектора, а він ще з двома своїми полетів по над кронами. Чорноклоп і помітив дим від вогню, полетів до того місця, де вночі була пожежа. Там ми знайшли тебе голу на землі, недалеко ще лежало згорівше тіло величезного павука.

-Ось як виходить!

-Так-так! -Брат плеснув по плечі сестри.-Ти могла померти через того кретина чорноклопа-меншого. Думаєш я не знаю, що ти все то робила, щоб він звернув знову на тебе увагу?

-О брате, я вже зрозуміла свою помилку. Я більше ніколи не буду так робити. Вибач.

-Вибачаю.Ти так налякала мене. Мені ж одному буде важко з тими малявками.

-Я й сам дуже злякалась Хонзе.-По лиці дівчини знову потекли сльози.-Той ліс,- вона ковтнула слину,- то чисте зло!

Ось так Набі зрозуміла, що ніякі чоловіки не гідні її життя і що іноді негаразди, які виникають в нас на життєвій дорозі - рятують нас від ще більшої біди. Головне гідно їх зустріти та ніколи не здаватися.

Якщо вам сподобалась моя історія - поставте будь ласка їй сердечко і підпишіться на мене.