Зустрічають по одежині, проводжають...

-Ведіть себе тихше, бо ще й нас ці чудовиська почують.

-Знайдемо, шкурку здеремо гадині!-Крикнув другий. Набі вже доволі приглушено почулась їх лайка. Дівчина сховалася у гущавині лісу, гілки кущів боляче жалили її складені крила, вона уважно слухала розмову тарганів.В цьому їй допомагав чудовий слух метелика, але на превеликий нажаль лихі чоловіки були дуже далеко, тому за вітками зелені лісу так віддалено вона їх не бачила.


-До речі, Хай Дакаокбі полетить подивитися чи хоч живий наш брат!

-Вже лечу!- Вигукнув тихо той до кого звертались.

Набі затужила, вона ж бо думала, що ці тупі створіння відразу втечуть подалі від небезпечного лісу. А вони так і маринувались поруч, уважно вглядаючись в місце куди вона влетіла. 

Між тим з кожною нічною годиною перебування в лісі ставало все небезпечнішим. На вигляд днем красиве і безпечне місце - перетворювалось в розсадник для монстрів. Вони вилазили зі своїх схованок і полювали на тварин, на один одного. Подекуди із лісу чулися жахливі звуки цих чудовиськ. Ті кому не пощастило натрапити чи залишитись в лісі на ніч, дуже рідко виживали та розповідали про чудернацький монстрів, яких там бачили чи чули їх хвилюючи душу верески.

От і зараз позаду себе Набі почула хрускіт гілок. Вона повільно обернула голову на звук шуму. Велике сіре чудовисько було вже неподалік і дивилось на неї своїми великими блискучими чорними очима. Продовгуватий ніс чудиська із довгими хилитався зі сторони в сторону, винюхуючи свою жертву. Створіння вже було доволі близько до дівчини, їх розділяли якихось сто метрів. Вагатись і роздумувати не було часу. Якщо раніше метелик думала, що опинитись в лапах тарганів-збоченців - це найгірше що на неї чекає, то тепер мала великі шанси бути з'їденою не чоловіками, а цим великим чотирилапим чудиськом. Воно, наче читаю думки дівчини, відкрило пащеку і показало їй гострі зуби, на яких висіла прозора в'язка слина. Страховисько закрило пащеку і почувся моторошний звук:

-Клац.

Серце Набі калатало шалено і вона вирішила втікати на вихід з лісу до меншого зла. Чимдуж швидше вилізла із хащів і побігла. Гілки били її тіло і лице, вона не зважала на це. Жахливий писк і гул землі позаду доносились до неї. Але ось на виході із лісу перед собою вона побачила інші чудиська - великих чорно-зелених мурах. Вони, мабуть, все ж також почули голоси тарганів і готувались на їх накинутись. Колір їхньої луски був дуже-дуже подібним до кольорів нічного лісу, тому їх було б важко помітити із далини.

Набі розвернулася і почала в сторону по краю лісу. Чудовисько, що гналось за нею побачило велетенських мурах і мабуть, вирішило, що худенький метелик не така м'ясиста і смачна як вони. Позаду почались звуки боротьби й крики цих істот, хрускіт зламаних кісток і чиїсь передсмертні крики, репети страху.

-Аааа.

-Пі, Пі, Пі.

-Ум-Нум-Нум!.

-Що за чортовщина там в лісі. Дивіться. О там великий чорний ящір.

-Бляха, летимо! Дівці всеодно, мабуть, уже кінець.- Кричали таргани, злітаючи в небо, чувся шурхіт їх крил.

Не відала дівчина, хто ж там ззаду один одного їсть, та і не озиралась. Бігла чимдуж швидше від небезпеки. А ж раптом вона роззирну́лась на місце по якому бігла, перестрибуючи великі коріння під ногами та зупинилась - не знаючи, як опинилась вона в гущавині лісу. Краю Табутина вже і не було видно. Прорізи на лиці і шиї нещадно пекли.

"-Невже тут діє магія переносу, я ж бігла по краю! І як я звідси виберусь тепер."- Думала Набі приречено, обіймаючи себе за плечі та мілко тремтячи від страху.

Між тим ліс все більше наповнювався звуками, кишачих в її його закутках тварин і монстрів. Чулись їх крики та дивний хрускіт. Шелестіння високих дубів і кущів і трав від вітру, що гуляв тут. Неба із зірками не було видно, світло ледь-ледь проникало крізь листя дерев.Тут панувала гнітюча напівтемрява.