Було б мені щастя, та...

-Метелику мій, ти звісно дуже красива і мені б не хотілось прямо зараз зім'яти твої прекрасні рожеві крильця. Але я зроблю це, якщо ти не перестанеш пручатись. - Говорив до Набі бугаїще тарган, що "спас" її від брата.

Набі не послухалась, вона вигиналась намагаючись вирватись з лап чоловіка. Таргани славились своєю ненажерливістю, порочністю, а ще як тільки зараз згадала дівчина - вони ділили своїх дружин між собою. Також любили лізти в справи, що приносили прибуток і не важливо, які вони були ризиковані чи протизаконні. От і зараз таргани хижо оглядали тіло дівчини. Сама вона була худа як тростина, але на лиці доволі красива. Як і належить всім метеликам. Проти неї ці небезпечні чоловіки виглядали велетнями.

Коли тарган, якого на свою голову привабила Набі в таверні і який пригостив її декількома порціями солодких напоїв, тоді ще й так галантно розмовляв з нею, боляче стис руку дівчини, вона чортихнулась. Раніше він здавався їй чарівним і загадковим, зараз дуже лякав і злив. Між тим на дворі була вже темна ніч. І інших магіків чи простих людей довкола не було, тому і на допомогу не було кого звати.

-Що ви збираєтесь зі мною робити?Куди ведете?- Заїкаючись запитала дівчина.

-Ти ж хотіла повеселитись сьогодні?Пізнати нові грані задоволення?От я тобі допоможу в цьому!- Прошепотів їй на вухо зухвалець, пролизуючи вухо довгим шершавим язиком.

Затуманеним розумом, напевно через дію смачних, але з чимось підсипаним напоїв, вона розуміла, що потрібно тікати, але як.

-Ти що збираєшся із ними наглумитись наді мною?- Запитала дівчина.

Чоловік лише засміявся, в такт ньому засміялись інші таргани.

Холодок пройшов по тілу Набі. Липкий страх прокрався в душу. Вона криво посміхнулась. Адреналін чи то дурман невідомих речових, що були підсипані їй незнайомцем в коктелі, вдарив в голову.

-Як хоч тебе звати мій герой-коханцю!-Мовила вона, перестаючи пручатись, спокійно йдучи за тарганом. Вирішила відволікти його розмовою.

-Вірне рішення метелику.Можеш називати мене Паквіболем!- Хижо посміхнувся дівчині бугай.

-Ти знаєш Паквіболє,- повільно спокусливо говорила вона,- що потрібно питати дозволу перед тим як тягти мене кудись!

-Так здається, ми про все домовились ще в "П'яних вербах"(назва таверни в якій вони відпочивали)!

Вона повільно вільною рукою кігтиками почала проводити по оголеній руці чоловіка, він зупинився, знову глянув на її лице, вона так само спокусливо прикусила губу. Інші друзі таргана просвистіли, бачачи таке шоу.

-Ууу, яка гаряча ця дівчина!Просто скарб.- Набі ж не зважала на слова цих пришелепків.Дивилась в очі Паквіболя, примруживши очі, потім тією ж вільною рукою доторкнулась до його лиця, когітками підтягуючи його лице до свого. Коли їхні із збоченим залицяльником губи були поруч, прошепотіла, так і тримаючи долоню на його щоці.

-Коли здається, потрібно хреститись.-Сильний удар зеленої магії, якою володіла Набі, вдарив в таргана.Той звісно відразу вирубився, звільняючи затислу руку дівчини.

Вона швидко змахнула крилами та злетіла, так і тримаючи свою силу напоготові для відраження атаки інших супротивників. Вона пам'ятала, що вони не дуже розумні, але в бою сильні й швидкі. Метелики всеоднро швидші. Другого шансу на втечу від цих лиходіїв в неї вже може не бути.

Між тим таргани, побратими Паквіболя, яких було шість штук, теж піднялись в повітря і вже насувались на неї. В руках їх загрозливо блистіли довгі кинджали.

"Е ні, до таких сутичок я на пяну голову не готова" - Оцінивши загрозу, злякано подумала Набі, і швидко полетіла, вирішивши що краще буде втікати, ніж бути порізаною на шматки, а поріч було лише одне місце де можна було заховатись - це ліс Тебутин.

-Не втечеш маленька гадина!- Кричали таргани позаду. Мимо неї полетів один із клинків.

"О, ці хлопці не жартують.О мої крильця не підведіть"-Думала Набі і летіла з усіх сил до верхівок дерев, що виднілись на початку лісу.