Глава 24.2

— Які? – повертаюся до нього та не уявляю, що там нового могло з’явитися.

Утім швидко дізнаюся. Чоловік розповідає, що Віктора, ймовірно, убила його «коханка».

Чому коханка в лапках? Бо з великою ймовірністю вона закрутила стосунки з Віктором не через почуття, які не могла контролювати, а для того, щоб виконати завдання.

Який же складний шлях для цього обрали.

Воронцов найняв відьму, яка звабила Віктора та його руками керувала мною, аби потім усе скинути на Сокальського. Зробити саме його винним у всьому й розпалити війну.

Але не вийшло, але за це була заплачена чимала ціна…

Смерть Віктора, який думав, що у нього кохання – дружину кинув… І ще аборт Аліни, який вона зробила зі злості…

Про себе вже мовчу, бо якби не Юліан й те, що між нами було, то не знаю, чи зараз би дихала.

Я підіймаю очі на чоловіка та… Відвертаюся та відповідаю:

— Навіть не думала, що коханка Віктора має якусь причетність до мене… Але так смішно. Доля ніби спеціально дала мені можливість про неї вчора дізнатися від Аліни…

— Вона розповіла, що Віктора була коханка? – цікавиться.

— Я випадково почула її сварку з тією жінкою через телефон у туалеті. Аліна мене викрила, а далі… Вона була в такому знервованому стані, що їй потрібно було виговоритися. Тому я дізналася про її горе…

— Зрозуміло, — відповідає чоловік. – Ярослав зараз шукає ту жінку, але переконаний, що це буде важко. Якщо вона відьма… Це буде майже нереально… Відьми вміють гарно ховатися та маскуватися. Різні амулети, заклинання…

Чоловік затихає, як і дощ за вікном. Більше не барабанить по склу, нагадуючи про себе.

Знову мовчимо, що у нашій ситуації навіть не дивно, а тим паче після тих спогадів, які повернулися до мене.

Я згадую – у мене спиною гарячі змії лізуть, і тіло вібрує.

Хитаю головою, аби відкинути все це убік. Зараз це не на часі. І Сокальський ніби прокидається від моїх рухів, бо мовить:

— Але найбільше мене в цій ситуації лякає наступне… Я спочатку про це не думав, бо гадав, що вбивство Віктора було крайнім заходом. Що, можливо, він став опиратися Воронцову, але новий факт вказує, що, ймовірно, все сплановано і…

Юліан обертається до мене. Я відчуваю його погляд на собі.

— Я не знаю, що у Воронцова в голові, але боюся, що він може зробити спробу тебе вбити схожим способом…

Я глибоко вдихаю…

Довкола одні загрози. Немає ніякого світлого промінчика, який би давав щось радісне. Суцільний морок.

На вулиці, до речі, є щось світле…

Крізь напівзакриті жалюзі до кабінету потрапляють сонячні промені. Вони повзуть підлогою та прямо на мене вискакують. На обличчя та шию. Відчуваю, як вони мене гріють. Дають приємне тепло та стирають мій головний біль.

— Що робити? – питаюся.

Чоловік мовчить. Лише дивиться на мене, і…

Я, здається, розумію, яка відповідь. Озвучую свою здогадку:

— Перетворення?

— Так, — відповідає. – Відьма своєю магією не може на відстані вбити вампіра, як це у них чудово виходить із людьми, якщо, звісно, мають генетичний матеріал – волосся чи щось інше.

Усміхаюся, а сонце продовжує ніжити променями.

Нікуди мені не втекти від цього, а тим паче…

Я зустрічаюся поглядом з Юліаном та… Якщо поглянути на це з позитивної сторони – буду така сама, як він… І ми зможемо…

Проте важко зараз про це думати. У мене на чоловіка зараз є певна образа… Вона за пів години не вивітриться, як дешеві парфуми.

— Коли? – питаюся.

— Бажано якнайшвидше.

— Тоді на, — простягаю йому ліву руку. – Роби все, що для цього потрібно. Сподіваюся, що не буде боляче.

Я не жартую. Говорю серйозно. Однаково ж маю перетворитися… То хай це станеться зараз.

Не приховую, що всередині злегка страшно. Боюся, ким я можу стати… Бо є думки, що буду такою, як отой Воронцов, чи взагалі стану чимось гіршим.

Страх збільшується, коли мене за руку бере Юліан. Незмінно прохолодні пальці ковзають моєю шкірою та піддирають рукав блузки. Вони викликають не тільки страх, а й інші емоції, які…

Він уже притуляє мій зап’ясток до вуст.

Мені хочеться висмикнути руку та припинити це. Мабуть, моя людська сутність прокидається та опирається тому, що на мене чекає.

Я вже відчуваю його гострі губи, які впираються у мою шкіру, але ще не проколюють. Також бачу його ікла…

Обертаюся, бо не можу на це дивитися…

Мені страшно.