Глава 23.3

Ця пожежа, яка раптово виникла, продовжується. Наші язики сплітаються в шаленому танці, який змушує думати тільки про нього та його рухи. Все інше відходить на задній план.

Я впевнено відповідаю Сокальському, а руками хапаюся за його плечі. Запускаю у них нігті, мов я кішка.

Його руки також трішки змінюють положення. Одна охоплює за плечі, а інша, яка була на талії, опускається трохи нижче…

Наступної миті Сокальський мене вирівнює. Більше я не нахилена над підлогою — впевнено стою на ногах, і чоловік притискає мене до себе. Між нами жодної відстані. Притулені одне до одного.

У мене так сильно гупає серце, що, напевно, Він чує його стукіт…

Але хай чує, бо…

Це найраптовіший та одночасно найсолодший поцілунок у моєму житті, який будить у мені таке несказанно сильне бажання. Кличе на сміливість.

Мої руки з плечей Сокальського підіймаються вище – я зариваю пальці у його густому хвилястому волоссі. Завжди було цікаво відчути, яке саме воно на дотик.

Зараз насолоджуюся цією дією – дуже м’яке та шовковисте. Прочісую його пальцями, а одночасно до кінця не вірю, що це роблю…

А також, що цілуюся з ним. Саме з ним…

Чоловік ще сильніше притискає мене до себе…

Я відчуваю все…

Усе…

Я пливу в морі хтивості, і відчуваю, що мене затягує у водоверть бажань. Вони так сильно мене закручують, що я аж п’янію. Дуже сильно п’янію. Ось уже навіть не можу встояти.

Палкий танець язиків припиняється. Губи Сокальського покидають мене…

Я відчуваю всередині невдоволення від цієї зупинки. Одночасно ротом хапаю повітря, бо його бракує, та розплющую очі…

У мене таке враження, що перед ними стоїть туман, який поступово розсіюється, і нарешті я бачу обличчя чоловіка…

Бажання загострює його привабливі риси. Від цього мені фактично зриває дах.

Найдивнішим зараз є його очі. Його зіниці розширені – великі, як маслини, але райдужка – вона коричнево-червона. Або, як модно говорити, – барви марсала.

Я пильно розглядаю його очі. Попри незвичний колір, вони мене не лякають. Навіть якби стали зеленими чи жовтими… Не відштовхнуло би…

Тілом пробігають мурашки – рука чоловіка, яка була на моїй спині, опиняється на моїй шиї. Він повільно водить своїми прохолодними пальцями по ній, створюючи неймовірний контраст, бо я ж уся палаю. Мені спекотно.

Він продовжує цю процедуру. Я у відповідь закочую очі та закидаю голову назад, збільшуючи площу шиї для його доторків. Мої груди швидко здіймаються та опускаються…

Уже замість пальців відчуваю його вуста, які спочатку ковзають моєю шиєю, а далі її цілують. Відчуваю, як він злегка зачіпає зубами шкіру…

Від цього не просто мурашки з’являються, а щось більше… Немає цьому назви. Від насолоди стогну та тягну його за волосся. Я зараз втрачу свідомість від цього…

Раптово млосні дії припиняються. Я опускаю голову – не встигаю зустрітися з незвичним кольором очей, бо його вуста знову торкаються моїх, а руки чоловіка… Вони мене підіймають.

Легко. Наче пір’їнку.

Він кудись мене несе… Хай несе, бо коридор не для цього діла.

За мить я чую, як за мною клацає замок, він робить декілька кроків зі мною на руках та опускає мене на ноги.

Поцілунок не припиняється. Язики невпинно зливаються в одне ціле, аж поки раптово Сокальський це не припиняє.

Це змушує мене розплющити очі та глянути на чоловіка. Фон підказує, що це його кабінет. А на що я очікувала? Ми й були від нього неподалік.

Бажання сильно б’є по моєму тілу, я ледве стою, і відчуваю, що мені катастрофічно бракує його вуст. Я торкаюся їх. Пронизує раювання. Пекуче.

Сокальський зариває руку у моє волосся, солодко тягне біля коріння та каже:

— Я не тримаю – ти можеш піти. Треба лише провернути замок – і вільна.

— Ні, — відмовляюся, стискаючи руками його плечі. – Я нікуди не піду.

— Впевнена? — його обличчя наближається до мене.

— Так, — видихаю йому в губи.

***

Корпоратив був у п’ятницю ввечері, а сьогодні вже неділя. Два дні ми не вилазили з ліжка…

Просто як голодні звірі були.

А якщо чесно – мені мало того, що було. Я хочу ще його. Відчувати гарячі поцілунки, прохолодні доторки…

Сумно, що треба їхати додому. Я не уявляю, як спатиму цю ніч у себе вдома без нього. Не витримаю, візьму таксі…

Зітхаю.

Я дивлюся на червону кавову машинку, яка у чашку випльовує ароматний напій. До речі, через нашу пристрасть я аж два дні не пила лате.

Зараз притуляю чашку до вуст, роблю ковток та отримую насолоду, але не тільки від напою – відчуваю руки Юліана на моїй талії. Пестить мене.

Я спираюся спиною об його груди, а він цілує мене в шию.