Глава 23.1

— Добре, я поверну тобі всі твої спогади, — вимовляє він.

***

Я сиджу з келихом рожевого шампанського, яке повільно випускає бульбашки, та сміюся з розповіді п’яного Михайла. Він лепече язиком, що перед своїм весіллям так загуляв, що опинився аж у Львові.

А якщо точніше мовити — у готелі та з незнайомою дівкою у ліжку, яка виявилася не зовсім дівчиною.

— Це капець, — плаче Галя зі сміху. – Мене розриває зсередини! І як воно? Га?

Михайло червоніє, як помідор під сонцем, наливає собі в чарку коньяку та випиває одним різким рухом. Кривиться та нюхає свій рукав.

Я повертаю голову, і на очі потрапляє Сокальський. Він сидить, як індик – надутий, а в руці хитає келих із червоним вином. Навіть не видно, що він бодай один ковток зробив.

Далі він взагалі ставить келих на стіл та виходить із зали, в якій ми святкуємо день народження редакції – сім років.

Бачу, як за чоловіком зачиняються двері.

Тепер зрозуміло, чому він неодружений. Із таким нудним чоловіком можна за десять хвилин скиснути. Жодна його не витримає. Хоча зовні…

— Ну, Михайле? — допитується Галя, яка жує шмат сухої ковбаси. – Давай, ділися враженнями. Нам цікаво.

— Як моя дружина дізнається… Вколошкає мене за таке, — він уже нагадує буряк.

— Ну, я їй не розкажу. Яна також мовчатиме, як риба, — киває вона на мене. — А інші тебе не слухають.

Вона має рацію, бо інші... П’яні. А частина намагається налаштувати музику, аби потанцювати. Але чогось колонки не хочуть підключатися до телефона.

— Давай, — підганяє його Галя.

— Три дні сидіти після того не міг, — бурмоче він.

— Оооо… Новий досвід…. Невже нічого не пам’ятаєш?

— Та до дупи той досвід, — хмикає він, і…

Ми починаємо сміятися, як ненормальні. Ледь не помираємо. Я аж ставлю келих на стіл та витираю сльози з очей.

Боже…

І бувають же у когось такі хтиві пригоди.

— Вам смішно, а я після того зрозумів, що треба менше пиячити, але сьогодні зірвався…

— Сподіваєшся знову прокинутися в ліжку з якимсь красунчиком? – знущається Галя, а далі додає пошепки: – Наприклад, із Сокальським? Га?

— Галю! – гримає Михайло. – Ото розповів на свою п’яну голову… А тепер ти давай, розталяпуй свою найкрінжовішу історію. Слухаю всіма своїми вухами!

— Та з легкістю, — закидає до рота шмат ковбаси. – Таку зараз розповім, що вона твою у п’ять разів переплюне.

Ого? Я щось не знаю про Галю? Яка у неї там історія може бути така, що його переплюне?

— Це було на мій випускний у школі, — починає говорити вона. – Тоді я…

— Галю, — уриває її Ілона, яка підходить до неї та кладе руку їй на плече.

Дівчина обертається до неї та питає:

— Знову ригати?

— Угу, — киває вона.

— Ну то треба нормально їсти, — читає нотацію Галя та запиває ковбасу солодкою водою. – А не смузі пити. Ходімо, Ілоно, потримаю тебе над унітазом, аби ти випадково його не поцілувала.

Вони швидко виходять із зали. Це вже втретє Галя веде Ілону блювати. Хоча дивно – вона наче п’яною не виглядає… І я не бачила, щоб вона їла. Можливо, від алкоголю зле стало.

Я роблю ковток із келиха та обертаюся до інших колег, які нарешті налаштували музику. Починають радісно свистіти та танцювати.

Схиляю голову набік, і…

Раптово відчуваю печіння в лівому оці. Воно настільки сильне, що жах.

Ааа…

Око починає сльозитися, а до всього ще й колючі відчуття з’являються, мов у нього хтось голкою тикає.

Напевно, туш потрапила  на слизисту.

Я встаю та швидко прямую до туалетів. Прямо лечу туди, бо відчуття такі, наче око зараз розірветься від болю.

Нарешті опиняюся в потрібному місці та вмиваюся теплою водою з милом.

Еххх…

Не хотілося мені змивати свій ідеальний макіяж, але варіантів мало.

За дві хвилини позбуваюся ідеального образу та дискомфорту в оці. Кисло дивлюся на своє відображення та зависаю…

Бачу у відображенні дзеркал, що всі кабінки туалету відчинені, а всередині нікого.

Стоп?

А тоді куди Галя повела Ілону блювати?

Чи, може, ми розминулися?

Можливо.

Думаю, що так.

Витираю сухою серветкою обличчя та виходжу з туалету. Прямую до зали, і мені назустріч йде Сокальський.

Він кидає на мене короткий погляд і вже проходить повз. Я зупиняюся, хмикаю та випалюю йому в спину:

— Юліане Володимировичу, ви завжди такий нудний?