Глава 15.1

Яна

Декілька хвилин стою в кабінеті Сокальського, мов мармурова статуя, дивлячись на двері та думаючи про все, що я дізналася за ці десять хвилин.

Хоча як я думаю — воно само прокручується в голові, бо… Для мене є шоком те, що людиною, яка мене підставила, виявився саме Віктор…

Навіть не шок, а приголомшення. Велике приголомшення, бо я зараз повністю осягаю цей факт… Він мене лякає, а особливо…

Особливо тим, що…

Я переконана, що Віктор чітко знав, що робить, бо дія з пролитою кавою — тому доказ.

Йому треба був мій запах, аби ті вампірюки могли мене вистежити та роздерти, як голодні лелеки жабу.

Але…

Я хмикаю.

На мою думку, є певні логічні неспівпадіння.

Якщо той Воронцов обрав мене як пішака, якого не шкода викинути з гральної дошки, та діяв через Віктора, який вміло прикидався Любою, то навіщо їм був мій запах? Вони ж знали мою особу? Ім’я, прізвище, адресу проживання…

Для чого треба було мій запах, а потім чатувати мене біля клубу? Вони б могли біля мого будинку почекати, а потім схопити без проблем, спустити з мене кров та навіть шкіру зняти.

Чи, може, це було як відволікання? Чи взагалі все набагато хитріше? Як то кажуть, «триповерхові мутки», які простій людині ніяк не осягнути головою?

Воронцов же у результаті міг просто сказати, що Сокальський діяв через Віктора, аби я статтю написала на той сайт, а сам Віктор з невідомих причин розповів їм про задум свого боса…

Утім… Ця версія позбавлена логіки. Сокальський — мій керівник, і якби дійсно хотів, то без Віктора змусив би мене написати те, що треба. Чи сам би прикинувся Любою.

Тому…

Складно. Ці ігри…

Я, звісно, люблю подібне розплутувати та шукати приховані мотиви кожного, але зараз…

Якось усе стає вкрай незрозуміло, а мій головний біль дужчає, і сама голова мов наливається свинцем. Стає важко її тримати.

Вказівними пальцями масую скроні, аби якось зменшити свій стан. Але це не дає жодного результату. Тому кидаю цю справу.

Найкращий метод – піти випити знеболювальне.

А ніби воно в мене є?

Є варіант у Ілони попросити.

В Ілони?

Яно, ти забула, що вона вампір? Ще піди спитай, чи є в неї вдома гречка!

Зітхаю та хочу йти до свого кабінету, але… Краєм ока бачу розбитий графин. Не залишати ж його в такому стані.

Тому знаходжу прибиральницю, яка саме йшла коридором. Прошу її зібрати розбите скло та витерти воду.

Вона робить це без питань, а коли завершує – я повертаюся до свого кабінету, який…

Він, на мій подив, порожній.

На червоному кріслі не сидить Ілона, а її ноутбук закритий. Також нема речей дівчини – сумки та пальта.

Можливо, на інтерв’ю пішла чи, може, має якісь інші справи.

Я гепаюся за свій робочий стіл.

Трішки радію, що можу нічого не робити, бо стан взагалі ніякий, а ще дошкуляє клятий головний біль. Зараз ще сильніше.

Копирсаюся у сумочці в палкій надії, що може знайду таблетки, та… Мені щастить.

Знаходжу потрібне знеболювальне. На жаль, тільки половинку таблетки. Але добре, що хоч так. Бодай трохи цей біль пом’якшить, від якого мене аж нудити починає.

Ковтаю таблетку, яку запиваю водою зі своєї чашки, відкидаючись на спинку крісла.

Заплющую очі, але довго в такому стані не можу бути. Важко для мене нічого не робити, а також починаю фокусуватися на останніх подіях.

Дістаю свій телефон та свайпаю вбік. Одразу вивалюються новини, які…

І тут ці події. Нікуди від них не втекти.

Моя стаття наробила несказаного шуму. Я відкриваю першу новину, яка потрапляє на очі, та читаю…

Якби власниками були не вампіри, які на тому заводі зовсім іншим займаються, а людьми та робили те, що я написала…

А ніби витискання крові з кроликів, як сік з апельсина, — це абсолютно нормально?

Але повертаюся до попередньої думки, а саме «якби»…

Якби все було не так, я б могла зараз радіти – пити солоденьке шампанське, що так  сильно сколихнула цих мерзотників…

Бо ось дізнаюся, що чотири тисячі людей поїхали до того заводу в те село та блокують його роботу. Але це не все – ще дуже багато небайдужих вийшло до головного офісу компанії в місті. Також не дають функціонувати.

Гортаю світлини – людей вийшло дуже багато. Велика частина з плакатами, на яких зображені тварини з написами – «Ми живі – нам також боляче», а також є сміливіші – «Випробовуйте косметику на своїх дітях, якщо не маєте серця».

І це не одна така новина.

Я вже цілу годину ходжу Інтернетом – це зараз усюди, а ще… Купа дописів і блогів на цю тему. Усі це обговорюють.