Глава 11.1. Сокальський

Сокальський

Яна йде. Її кроки поступово затухають, поки аж зовсім не зникають. Далі лише чую приглушене серцебиття дівчини. Воно наскрізь просякнуте страхом та шоком від пережитого за ці години.

Сподіваюся, що вона вип’є таблетки та засне, а не питиме через впертість та недовіру до мене. Бо якщо не стулить повіки -  стовідсотково буде накручувати себе, доводячи до палкої істерики, а там і до нервового зриву рукою подати. Це зайве та не має жодного сенсу.

Яна у цій ситуації невинна, просто стала пішаком, який міг стати причиною війни.

І, на жаль, саме Яна…

Усе складається так, що Воронцов дійсно хоче війни: зникнення людей безвісти, а тепер ця добре спланована провокація, під яку навіть комар носа не підточить.

Мабуть, після неї він би став налаштовувати проти нас клан Фертенської, мовляв, ми погані, і як доказ навів би статтю Яни, що це ми перші починаємо війну та порушуємо мир.

Хитра падлюка.

Утім, я його викрив. Моє передчуття мене не обмануло. Хоча я хотів, щоб це було не так, і навіть мав на це маленьку надію.

Коли знесли отой сайт із тією скандальною писаниною – я зрадів, бо одразу втямив, що це Воронцов його прикрив. Думав, що все – конфлікт вичерпаний. Немає матеріалу – і проблеми відійдуть.

Але статтю встигли підхопити інші, і…

Яна запустила ланцюгову реакцію. Її маленька скандальна сніжка почала котитися схилом, назбируючи на себе сніг, а десь на середині гори перетворилася на вбивчу снігову лавину, яку стали репостити навіть найледачіші новинні портали.

Тоді я чітко зрозумів, що не можу стояти осторонь, і відчув, що Яна в небезпеці.

Пішов…

Хоча тоді це було більше зумовлено…

Зараз неважливо, бо те, що Яна не потрапила до рук Воронцова, зупинило його підступний план. Він би змусив її через катування сказати, що це я все почав, аби натравити на нього людей, яким взагалі не треба знати про наше існування.

Відводжу очі вбік – місяць більше не освітлює сад, а Яна…

Спить.

Отже, випила таблетки.

Ще одна правильна дія за цей вечір, адже неправильного вона встигла багато вчинити — мільйон разів поставила себе під загрозу. Її могли під час втечі перехопити.

Утім…

Чого я хочу від переляканої дівчини? Її реакція природна. Будь-яка інша також тікала б, а може, й щось гірше утнула.

Я підходжу до скляної стіни, відсуваю її вбік. Виходжу з будинку в темний сад, який спить.

Повертаю голову до вікна спальні, світло в якому не горить, та відчуваю певну заздрість.

Вона хоч на декілька годин може позбутися всіх думок. Просто спати та не зважати на цю несправедливу та жорстоку реальність.

А я не можу…

Хоча для неї це також недовго триватиме – сон як втеча від усього. Якщо брати ситуацію та оцінювати тверезо - їй не оминути перетворення.

Воронцов просто так її не залишить. Тільки вампірська подоба його зупинить. Хоча він може хотіти її смерті просто так – через власну гордість… Бо вона нагадуватиме йому про поразку.

Відвертаюся, запихаючи руки в кишені, та ходжу садом, в якому від моїх рухів запалюються ліхтарі, що вдень зарядилися від сонця, а зараз проливають світло на землю, яка скоро забуянить травою.

Я попри все намагаюся знайти інший вихід для Яни, але його не бачу – тільки перетворення.

— Юліане, — чую позаду голос одного з вірних мені людей.

Зупиняюся та мовчки обертаюся, чекаючи, що він скаже мені цікавого.

— Ми знайшли Галину Світленець – вона зараз у лікарні.

— У лікарні? – дивує мене її місцеперебування. — Що вона там робить?