Глава 1

Я забігаю до квартири — швидко зачиняю за собою двері. На всі три оберти.

Утім, це ніяк не заспокоює моє серце, яке так сильно гупає в грудях, що я його всюди відчуваю. Навіть у п’ятках.

Заплющую очі, а переді мною постає…

Ні!

Такого не могло бути! Це витвір моєї надто буйної фантазії, бо це…

Бо це поза межами усього! Порушує реальність!

А що ж таке страшне сталося?

Ну якщо коротко - я собі спокійно йшла, нікого не чіпала, як на мене  раптово напали троє молодиків, у яких були червоні, мов у пацюків, очі та довгі ікла…

Аж тут нізвідки, мов із неба впав, з’явився мій бос — розкидав їх, як кеглі, та почав відривати голови.

Так!

Саме відривати! Я тут не цензурую побачене!

Прямо як я в дитинстві лялькам, коли на них треба було гарну сукенку натягнути!

Тому ця описана мною ситуація біля клубу — лише витвір моєї фантазії! Тільки її…

Та до біса!

Я намагаюся глибоко дихати, але бракує повітря… Катастрофічно бракує!

Різким рухом зриваю зі своєї шиї рожевий шалик, який кидаю додолу, й скидаю чорні туфлі на високих підборах. Вішаю сумочку.

Заходжу до кімнати, дорогою знімаю синю шкірянку і кидаю її на диван, залишаючись у чорній прямій сукні. Я відчиняю дерев’яні двері, що ведуть на мій балкон.

Опиняюся на ньому. Мене огортає прохолодне повітря, в якому відчувається нічна свіжість і аромат цвіту абрикос, а ноги в тонких тілесних колготках цілує холодний бетон. Руки хапаються за залізні поручні.

Задираю голову догори — бачу яскраві зорі, що сьогодні мерехтять надзвичайно яскраво. Ці цятки мене заспокоюють.

Я відчуваю, як моє серце перестає шалено гупотіти. Утім, дихання у мене поки ще глибоке.

Мені точно здалося, бо…

Я ж останні два місяці дуже багато працювала: сиділа стабільно до другої години ночі, а інколи до четвертої очей не змикала. Працювала над тим додатковим матеріалом, який, я думала, стане сенсацією. А той сайт після моєї публікації за декілька годин знесли…

Тільки п’ять тисяч переглядів було.

Та начхати на все це.

Я виснажила свій організм. Вичавила з нього всі можливі соки. І ось тепер маю…

Вампіри…

Пирхаю та згадую, як моя одногрупниця пів року замість того, щоб вчитися, — щедро баглаї годувала, а коли прийшов час сесії — твердо вирішила, що все за три дні вивчить, не лягаючи спати.

У результаті — іспит провалила і пішла на перескладання, а також розказувала, що під час третьої ночі гризіння граніту науки до неї вазон заговорив.

У мене те саме, тільки втома — накопичена. А тому варто пригальмувати. Робота нікуди не втече, й інші мої розслідування також. Треба зайнятися собою.

Ось скоро будуть вихідні — треба гарно виспатися. Всі ці два дні від подушки не відриватися. Заповнити  брак сну.

А цей дурний випадок буде мені наукою, що себе не можна заганяти. Так…

Проте…

Мені цікаво, а чому саме мій бос привидівся у цьому маренні? Чому саме він?
Ага!

Ну ще запитай себе, Яно, якого біса тобі колись приснилося, що ти з ним на корпоративі цілувалася, а потім…

Те «потім» мені соромно згадувати… Пам’ятаю, як вранці прокинулася від того сну. Вся спітніла була та…

Боже…

Дівоча фантазія меж не знає. Дай тільки об'єкт симпатії.

Так, не приховую, мені подобається Сокальський Юліан Володимирович. У нього дуже приваблива зовнішність, чіткі вилиці, карі очі, хвилясте темно-каштанове волосся до плечей, які широкі й кремезні, та й чоловік сам високий…

Хоча характер — лайно рідкісне та до нестями противний!

Багато разів бракував мої статті, говорячи, що вони занадто провокативні та не підходять для публікації. Бувало, що навіть нормальні матеріали якогось біса викидав до смітника.

Пффф…

Виходить, що через зовнішні параметри заскочив у відверті сни та інше? Якщо так — краще б уже був якийсь відомий актор.

Але повертаючись до сьогоднішнього дня…

Опускаю голову. Бачу свій рідний двір, який освітлюють жовтим світлом ліхтарі. Ось під одним із них цілується якась парочка, а за ними шурхіт — коти бігають та нявчать.

У всіх весна…

А в мене може бути застуда, якщо продовжу ось так стояти. Ховаюся до квартири, але двері балкона не зачиняю — хай заходить прохолодне повітря, бо у моїй маленькій квартирі, де пахне лавандою, душно.

Я заходжу на кухню, наливаю собі в склянку води з фільтра і йду до кімнати… Треба щось від голови випити, бо зараз лусне, як кавун переспілий, а ліки в мене у столі.

— Яно, чому ти завжди ігноруєш мої слова? — чую я голос…