11-2

Від такого нахабства я очманіла. Але погляд... який у нього був погляд! І чекаючий, і випробувальний, і... на мить здалося, в очах промайнув біль.

Рука. У нього болить рука, чи не так?

Лише рука.

– Ти вже зробив свій вибір, – озвалась я.

– Повернешся до Кьорка? – настільки беземоційно, що по спині плеснуло розжареною лавою.

– Він мене не зраджував, – я з силою стиснула одну з дошок лежанки, щоб Ашран не бачив. – І я обіцяла стати його дружиною.

– До цього ти обіцяла стати моєю, – губи ледь сіпнулися, ніби хотіли скластися в іронічну усмішку. Та не змогли.

А я стиснула зуби. Піднялася:

– Але ти так і не ризикнув прийти до моїх батьків із пропозицією!

Щось похмуре, темне знову заструменіло в його погляді.

Не ризикнув же? Вони не стали б від мене приховувати, правда? А раптом саме тоді вони запропонували йому... плату?

Як би там не було, він її взяв.

– Тож не смій перекладати провину на мене! – розвернулася до озера.

Найжахливіше, що мені шалено хотілося піти з ним. Ці дні... боги, при всій їхній кошмарності, вони раптом здалися мені найживішими, найяскравішими за минулі півроку!

Тяжко було уявити, як я повертаюся до Кьорка. Як знову цілую його.

Але для початку я вже точно поставлю кілька запитань батькам!

– Де він, твій Кьорк? – наздогнав тихий, ледве глузливий голос.

Я завмерла. Адже справді. Його дракон знав, куди відніс мене. Кьорку нічого не варто було за мною прилетіти!

Чи варто? Це було не так просто?

Навіть обернулася, глянула з тривогою на Ашрана:

– Я взагалі не дуже розумію, як він так швидко мене знайшов, – озвалася. – Злодійка встигла комусь передати?

– Лілі? Точно не вона.

– Щось ти надто впевнений? – гидкі тягучі ревнощі ворухнулися десь у глибинах сонячного плетіння. Ті самі, що душили мене після його уходу. До цього в мене навіть думки не виникало, що він може обрати іншу!

Але я скоріше струсила їх. Ще не вистачало ревнувати до кожної мерзенної дівиці.

– Мене набагато більше напружує, що він причаївся, – Ашран знову не став відповідати на моє запитання.

– Сподіваюся, полетів за підкріпленням, – знизала я плечима і все ж рушила до озера.

Так і відчувала на собі гострий, пронизливий, матеріальний погляд.

Але не оберталася. Наблизилася до спокійної водної гладі. Вода справді виявилася крижаною, я тільки й намочила кінчики пальців. Прозорою – зате було видно, що майже одразу починається глибина, навіть не зайти нормально.

Тільки коли трохи походила берегом, заспокоїлася і вмилася, я нарешті знайшла в собі сили обернутися.

Ашрана на лежанці вже не було, серце кольнуло невимовною тривогою. Він же не залишив мене тут одну? Знову.

Навіть якщо й залишив – полегшив мені рішення. Напевно, настав час збиратися. Обід минув, там і до вечора недалеко.

Раптом подумалося, а що, коли Кьорк і справді за підкріпленням полетів? Озирнувшись, але нікого не побачивши, я поспішила до хатини.

Вогнище вже догоріло, двері виявилися відчиненими.

– Ашране? – насторожившись, я нечутно наблизилася, зазирнула всередину.

Він знову метався по ліжку, а навколо виривався той самий вогонь, який я знову-таки не маю бачити.

Розплющив очі, спробував сфокусувати на мені більш-менш усвідомлений погляд.

– Зараз... підемо... – прохрипів.

Та куди тобі йти! Піддавшись пориву, я підійшла, присіла на край ліжка. Торкнулася руки – всупереч очікуванням вона не обпекла. Шкіра здавалася гарячою, але все ж таки звичною шкірою.

Якби я не бачила цього вогню, то просто вирішила б, що в Ашрана жар.

– Чим тобі допомогти? – спитала тихо.

– Нічим, – хитнув він головою. Стиснув зуби.

А я знову глянула на його резерв. Майже машинально – і не втрималася від вигуку:

– Та що це? Всі твої груди зсередини у вогні! Чому?

– Душа палає, – навіть зараз він примудрився посміхнутися, стиснувши мою руку у відповідь.

– З чого б? – я спробувала її звільнити.

Ашран одразу відпустив, відкинувся на комкуватій подушці:

– Тому що втратив ту, заради кого жив.

Серце пропустило удар. Забилося швидше.

А потім чорна, отруєна думка вирвалася нагору, застелила розум, геть розчавила крихітний паросток тоненької надії, що проклюнувся в моєму дурному серденьку.

Невже та, заради кого він мене покинув, теж полишила його? Ну, звучить логічно, якщо він зараз не з нею. Знову про мене згадав!

– Ти про свою коханку? – не втрималася я.

Ашран раптом різко підвівся на лікті, метнувши похмурий погляд прямо в мою душу.

– Та звідки ти взагалі взяла про коханку?!

Любі мої читачі! На превеликий жаль, мені так і не пояснили причини, з яких не хочуть відкривати передплату. Дуже сумно це писати, але скоріш за все, це остання викладка тут. Книгу я обов’язково допишу, по всіх питаннях пишіть на пошту. Промокоди отримають: Nata Bond, Светлана Фотина, Светлана, Tanya, дякую за чудові коментарі! Будуть ще промики, тож у кожної з вас є можливість їх отримати)

Люблю всіх, хто приходить в мої світи, читає мої книги, чекаю на вас - в мене є для вас багато цікавенького)