7-2

Його очі вилискують – я вже не розумію, яким кольором. Затягують – і я відчайдушно намагаюся не потонути в них знову. Не впасти в цей коловорот вдруге.

Переводжу погляд на губи. І ох, краще б я цього не робила!

Зараз вони не щільні, не стиснуті – на них проступає посмішка, лячна і приваблива водночас.

Його тіло втискає мене в камінь, і здається, що той теж розпечений. Руки впираються з боків від мого обличчя, встигаю помітити кров на здертих долонях, але він ніби зовсім не відчуває цього.

Тільки дивиться, дихає, груди так високо здіймаються, з кожним вдихом майже вкарбовуючи мене в кам'яне печерне склепіння.

Я відчуваю його – всього. Так, як ніколи не відчувала раніше. Тому що все-таки він беріг мене. Завжди був ніжним і обережним. І ще... напевно, боявся мене втратити. Адже батьки не впускали нагоди показати, що він мені не рівний. А він хотів забезпечити мені той рівень життя, до якого я звикла.

Принаймні, я вірила в це. Тоді.

Але зараз переді мною ніби інший чоловік. Або як мінімум – той, хто вирвався з усього, що стримувало його колись.

Він горить, я бачу цей вогонь, язики примарного полум'я навколо, і напевно вони мають мене обпекти – але набагато сильніше обпалює те бажання, яке виходить від його тіла.

Напруженого, гарячого, збудженого.

Так, у кожному русі відчувається буйна, майже тваринна пристрасть.

Тону в запаху, погляді, дотиках.

– Ашране... – шепочу, намагаюся впиратися в його груди, але він ніби зовсім не помічає цього, просто прибирає мої руки своєю, обводить контури мого обличчя. Притримує моє підборіддя.

Його губи все ближче, і напевно я повинна кричати, чинити опір, закликати до нього, але я дивлюся на них як заворожена. Згадуючи їх смак, віддзеркалюючи його бажання.

І він втискається губами в мої, вимогливо, владно, як ніколи не цілував мене раніше.

Обводить язиком, розкриває, вривається всередину, опалюючи дикою, потужною силою.

Щось незнайоме, чуже миготить чи то в його магії, чи то в очах. Ніби дивиться, оцінюючи.

А він все продовжує цілувати мене, торкатися всім своїм тілом, трохи відпускаючи і знову втискаючи в стіну, і від цього відвертого ритму всередині розгорається пожежа. Та, яку все мріяв розбудити Кьорк, і мені навіть здавалося, ніби розбудив.

Але зараз я розумію, що – ні. У порівнянні з тим, що коїться в мені зараз – ніякі поцілунки Кьорка не могли торкнутися і десятої частки моїх емоцій, пристрасті, почуттів.

Ця думка проноситься, щоб одразу ж зникнути, тому що Ашран продовжує мене цілувати, тримаючи голову, притискаючи до себе.

І я, напевно, відповідаю. Сама не розумію. Перед очима світяться вогняні спалахи, його губи зміщуються на мої щоки, шию, жалять нещадно. Він ніби залишає на мені якісь відмітини, печатки, зате нічого чужорідного більше не відчуваю. Навпаки, дивну гармонію. Визнання.

В якісь миті починає здаватися, що моя шкіра горить, і по ній теж йдуть ці незрозумілі візерунки. Це лякає, я ще раз намагаюся вирватися – але сильні руки знову не пускають.

Чому я вирішила, ніби змогла б втекти? Від нього не вирватися. Не піти.

Він продовжує притискати мене до каменю, заливати вогняним світлом. Покривати божевільними поцілунками.

І знову мені чується дивний шепіт, поклик, неясні слова. Тільки я вже зовсім не розумію, хто, звідки мене кличе.

Здається, звідкись здалеку. І я тягнуся туди, намагаюся зазирнути, зрозуміти – але замість цього лише занурююся кудись у темряву.

Друзі! Дуже прикро бачити, як мало з вас поставили вподобайку і написали коментар :( Ви ж чекаєте продовження, то дайте про це знати автору!