5

У першу мить я подумала, що це Кьорк. Що дракон у небі приніс його до мене на допомогу. Але в глибині душі вже знала – ні.

Широкі плечі, тверда стійка, та сама дорожня куртка – ніби не він тільки недавно метався в жару.

Ашран.

Зараз він не прискорювався до нелюдських меж, лише змахнув парними клинками – і вихор магії зніс все, що летіло в мої щити. Повертаючи шайці.

В очах хлопців блиснуло захоплення – недоречне, як на мене, в такій ситуації. Взагалі-то їх тіснили! Розкидали навколо, ще й прискорення додали тим, хто мав необережність розвернутися до Ашрана п'ятими точками.

І все одно, чіткі сильні рухи навіть у мене викликали мимовільну повагу, майже захват.

Як же приємно відчувати його попереду! Щитом, який не допускає до мене нічого поганого.

Втім, я і сама поспішила розвернутися, встала спиною до спини, згадавши про тих, хто підкрадався ззаду. Посилила щит, і Ашран одразу відреагував, зробив круговий рух, випускаючи спіраль вогняних іскор.

Хлопці завмерли, а потім теж кинулися навтьоки, визначивши в Ашрані занадто сильного суперника. А по суті ж він не набагато старший за них!

Правда, виглядає таким дорослим. Таким... таким...

Ох.

Ашран уважно оглянув злодіїв, що накивали п’ятами, затримався на Лілі, яка, тікаючи, примудрялася ще й бісиків пускати. Зараза руда!

Переконавшись, що небезпеки більше немає, зняв магічні щити і підійшов до мене.

– Міріель, – промовив, і я мимоволі напружилася, чекаючи, що він висловить все щодо моєї втечі. А то й зв'яже, аби я не спробувала знову!

А раніше він ніколи не висловлював мені обурення, навпаки, саме у нього я завжди шукала підтримки і схвалення. Здавалося, що б я не робила, як би не виглядала, про що б не говорила – йому все подобалося!

Подобалося, та переподоблося, осмикнула сама себе. Підняла на нього погляд.

Він кілька митей вивчав мене – а я намагалася знайти сліди жару або хвороби. Але він не виглядав хворим, хіба що блідішим, ніж зазвичай, і обличчя трохи змарніло.

– Їсти хочеш? – запитав, ледь помітно зітхнувши.

Я здивовано витріщилась на нього. А він раптом взяв і засміявся у відповідь на мою реакцію!

Рот одразу наповнився слиною, нагадуючи, як давно в ньому ні крихти не було.

Сережка! Запнувшись, я озирнулася туди, де востаннє бачила Лілі. Але її вже й слід прохолов.

Ашран дивився уважно, пильно. Якщо я йому скажу, він напевно зможе відібрати мою прикрасу. Навіть якщо її вже сховали в якійсь схованці.

Але раптом стало ніяково, навіть трохи соромно. І як мене згараздило так безглуздо вляпатися?

– Хочу, – відгукнулася лише.

Ашран ставити зайвих питань не став. Взяв мою руку і повів кудись.

Яка ж все ще гаряча у нього рука! Прямо іскри побігли по моїй, піднімаючись до плеча, нагадуючи, як він вперше мене торкнувся. І наш перший поцілунок – мій перший в житті поцілунок з чоловіком!

І наше знайомство.

Ми тоді вже жили в герцогському маєтку. Напевно, батьки зробили замовлення в зброярській крамниці – я не дуже вникала. Але коли побачила Ашрана, який привіз їм велику скриню, серце завмерло.

Ми зіткнулися в прохідній залі і, здається, дивилися одне на одного нескінченно довго. Поки старий слуга не кашлянув, натякаючи, що молодому чоловікові до батькового кабінету.

А я втратила спокій і сон! За пару днів дізналася у слуг, хто він, і вирішила проїхатися в бік зброярської крамниці.

Ашран потім казав, що теж приходив до нас знову, але його і на поріг не пустили.

Але тоді я цього не знала, мені не так давно виповнилося сімнадцять, і я вперше в житті закохалася – одразу, безповоротно.

У крамницю заходити не ризикнула, покружляла вулицями і, розчарована, збиралася повертатися, коли мій кінь підвернув ногу на бруківці.

Ледь не впавши, я поспішно зісковзнула з сідла і втупилася у відлетілу підкову, намагаючись збагнути, що робити.

Тоді-то і пролунав голос, від якого звісні метелики заповнили не тільки мій живіт, але і кожну клітинку тіла:

– Потрібна допомога?

І закрутилося. Ашран взяв за вуздечку коня, який не хотів іти, кульгаючи, і повів до найближчого коваля. Ще й сам заплатив – в той момент у мене навіть думки про гроші не виникло, це вже батьки потім пояснили, хто мені рівня, а хто ні. Ще й йому намагалися повернути витрати, втім, він брати не став.

Ашран сказав, що давно помітив мене, тільки не знав, як підійти. А я ніяковіла, що надумала поїхати верхи – дійсно, як тут розговоритися? І посміювалася, що це він наврочив мого коня.

Ми базікали до самого вечора, про все на світі, і домовилися побачитися назавтра. Батьків я й слухати не хотіла, пригрозивши, що втечу з дому, якщо не дадуть мені з ним зустрічатися!

Ну і що, що ми викупили герцогський маєток, від цього титул не придбали, а чим власники мережі таверн кращі за власників зброярської крамниці?

Звичайно, вони мріяли видати мене за аристократа, навіть домоглися запрошення на королівський бал, де знайомили мене з усією знаттю Урівіля.

Та кому потрібна була ця знать, коли вечорами на мене чекав він? Той, без кого я більше не уявляла свого життя. Той, за кого мріяла вийти заміж.

Той, хто розірвав моє серце, показавши, що таке зрада.

Сльози мимоволі виступили на очах. Тільки тоді я усвідомила, що поки згадувала, Ашран привів мене в невелику і затишну місцеву забігайлівку, від якої виходили запаморочливі аромати.

Всі столи, навіть на веранді, були вкриті білими скатертинами з магічним самоочисним шаром.

Спритна дівчинка років тринадцяти одразу принесла воду і посуд, швидко прийняла наше замовлення і побігла на кухню.

А ми залишилися вдвох. Як колись у рідному Уривілі, всі пристойні кафе якого ми за той рік, що зустрічалися, відвідали не по одному разу.

– Чому? – шепнула я, не втримавшись.

Хвиля, яку я так довго вдержувала, затискала всередині, все ж вирвалася, прокотилася по тілу, і лише надлюдським зусиллям я зупинила її біля очей. Ще не вистачало розревітися.