1

Приємний запах лоскотав ніздрі, виманюючи зі сну. Такого милого та душевного, що прощатися з ним рішуче не хотілося. Якби не ці аромати випічки, копченостей та... коханого чоловіка.

Коханого?

Ой, а що мій колишній робить у моєму сні? Замість законного чоловіка!

Різко розплющивши очі, якийсь час я намагалася збагнути, де перебуваю.

Я вийшла заміж. Вийшла ж?

Глянула на палець – обручка зникла.

Теоретично, магічна заручна каблучка має зникнути. І проявитися непорушною весільною міткою. Після консумації. Кьорк цілий статок відвалив, щоб на моєму пальці залишився діамант.

Зашарівшись, я заглянула під ковдру.

Нічого не пам'ятаю. Мабуть, шлюбної ночі не було? Ми святкували допізна?

Дивно, я роздягнута до спідньої білизни. Ніякої нічної сорочки!

І діаманта на пальці також немає.

Все плуталося, реальність немовби розпліталася, не даючи сконцентруватися. На спроби збагнути голова відгукнулася болем, і застогнавши, я схопилася за скроні.

Знов відкинулася на м'які подушки, від яких віяло ледь вловимим запахом.

Чоловічим. Звичним.

Майже забутим.

Ашран? Він справді був тут? А до цього – там, на моєму весіллі?!

Продовжуючи лежати, я обвела кімнату поглядом.

Схоже на якийсь... трактир, чи що? Де я?

Схопившись, кинулась до вікна.

Надворі темно, але навколо горять вікна та ліхтарі.

Полог тиші, тому не чути всієї суєти, що твориться зовні. Коні стукають копитами, у ворота в'їжджає пошарпаний візок, двір перетинає некваплива кізочка.

Здається, ця таверна знаходиться посеред лісу. Принаймні, вздовж дороги інших будинків не видно, а вдалині все приховано темрявою. Наскільки можна розгледіти із вікна.

Так і не зрозумівши, де саме перебуваю, я перемкнулася на себе.

На найближчому добротному стільці лежав похідний брючний костюм не найдорожчої тканини. Жіночій.

Ані весільної сукні, ані фати. Тільки підвіски із сережками залишилися. І ще кольє – он, на столі лежить. Якраз біля випічки.

Що відбувається?

Нашвидкуруч одягнувшись, я приховала кольє до кишені. Подумавши, сережки із підвісками теж. Погане місце, треба помізкувати , як звідси втекти.

Сунувши ноги в черевики – нові, зручні та м'які, похідні. Але не мої. Я кинулась до дверей.

Зачинено.

– Гей! – закалатала у стулку. – Хто там? Випустіть мене!

Полог тиші пішов ледь помітною хвилею. Можу хоч голос зірвати– ніхто не почує.

Невже Ашран викрав мене з власного весілля?

Але як? Це неможливо! Там же охорона, кілька сотень гостей!

Та й наречений мій не хтось, а вершник дракона. Герцог Сільвіндар, спадкоємець древнього роду. Сильний, спритний маг.

Він знайде мене. Видихнувши, я обхопила себе за плечі.

Кьорк не дасть мерзотнику завдати мені шкоди.

Місячний попіл! Ашран дійсно хоче завдати мені шкоди?!

У кімнаті були ще одні двері – у маленьку вбиральню. В якій знайшлося крихітне вентиляційне віконце.

З нього відкривалася інша частина двору, стайні. Декілька митей я придивлялася до двох фігур у тіні дерев.

Одну просто не могла не впізнати!

Ашран. Мій викрадач. Тлумачив про щось із незнайомцем, який копався у величезному мішку.

Легкий поворот, скрип ліхтаря. У невірному світлі з мішка майнула найтонша біла тканина. Моя весільна сукня! Він що, продає мою сукню?

– Гей! – знову обурено закричала я, але полог тиші друге поглинув усі звуки, ледь помітно колихнувшись.

На обличчя впало волосся, я машинально відкинула його назад. І обомліла.

Здається, мерзотник відрізав моє пасмо!

Він що, зібрався проводити якийсь ритуал?!

Поки я досліджувала своє волосся – довге, між іншим, і красиве! Моя гордість! Принагідно намагаючись його причесати. Чоловіки розійшлися.

Тільки й встигла вискочити з вбиральні, як двері в кімнату відчинилися.

Серце знову пропустило удар. Який же він гарний! Ці сірі очі, в котрих танцюють іскорки, здається, всіх можливих кольорів. Ці плечі, які, по-моєму, стали ще ширшими. Сильні руки.

Навіть у простому похідному костюмі, явно купленому у того ж майстра, що й мій, цей чоловік виглядав надто шикарно.

Залишки колишніх почуттів заворушилися всередині, і мені довелося давити їх, наче непроханих тарганів.

Ашран теж на мить завмер, ніби не сподівався побачити мене одягненою. У сенсі, несплячою.

– Міріель, – промовив, крокуючи вперед і змахом руки стуляючи полог тиші.

Місячний попіл! Я згаяла момент, коли могла привернути увагу!

Хоча... чи є в цій дірі ті, чию увагу мені хотілося б привертати?

– Тебе що, коханка покинула? – не втрималася.

– Звідки такі висновки? – його очі звузилися, брови трохи піднялися.

Він викрав мене. Він мене викрав! Зірвав моє весілля, тримає під замком!

А ще... роздягнув мене теж він?! Здається, я зашарілася.

– Всі про неї пліткували, – кинула, гордо пересмикнувши плечима.

– Ясно, – Ашран на мить прикрив очі. Але виправдовуватися чи заперечувати не став. – Послухай, Міріель. Ти у небезпеці.

– Серйозно?! – не втрималася я. – Звісно, я в небезпеці. Мене викрали з весілля!

– Ти не розумієш, – він стиснув зуби. – Я намагаюся тебе захистити.

– То поверни мене додому. До батьків, які мають великий штат охорони. До нареченого, який перебуває в королівській гвардії!

– Ніхто з них не зміг мені перешкодити, – іронічно нагадав Ашран.

Я лише видихнула крізь зуби. Він має рацію.

– Використав свої штучки? Якийсь портал?

Портали – дороге задоволення. Але їхня сімейна збройна крамниця виробляє і таке. Нехай рідко, і все ж у нього була можливість роздобути артефакт, що переміщає. Нічого іншого мені на думку не спадало.

– Що б я не використав – хтось може використати те саме.

– Добре. Ти мене врятував. Отже тепер можеш відпускати.