Розділ сімнадцятий

– Міла! – Андрій схопив її за руку і змусив обернутися до нього.

Міла підвела на нього очі, з досадою відчуваючи, що вона ось-ось розридається.

– Ти зробив свою справу. Виконав все бездоганно. – Вона вивільнила руку. – Повертайся до свого колишнього життя.

– Я не піду. Не піду, поки не зрозумієш. Все було не так...

Думки Міла плуталися. Вона вже зрозуміла, що все – брехня. Все. Вона не хоче вірити Андрію. Не може. Хіба здатний Ростислав так вчинити з нею?

– Все неправда. Ростислава навіть не було на моєму дівич-вечорі.

Руки Андрія безвольно опустилися.

– Йому помагали. Це була Єва… Вона хоче працювати PR-менеджером у Ростислава, і ти була її тестовим завданням. 

Вона здригнулася – ця думка вже приходила їй у голову.

– Єва дала мені коктейль. – Мілі стало важко дихати. Вона відвела прядку волосся від очей. Її пальці намацали гребінь, який тримав фату на голові. Вона зірвала його і відкинула вбік. – Вона підмішала мені снодійного, так?

– Я не знаю, що саме вона підмішала. Дійсно, не знаю, – заспокійливо промовив Андрій. – План не передбачав, щоб ти проспала відплиття. Це сталося з моєї вини. Просто мені раптом стало шкода будити тебе.

– Але чому? Навіщо весь цей спектакль? Невже…

Андрій опустив голову. Він знову має зробити їй боляче. Але інакше він вчинити не може.

– Ростислав знайшов нову “дівчину своєї мрії”... Ось чому…

Міла не рухалася. Вона ще не усвідомила всю повноту того, що сталося. Яким би неймовірним було пояснення Андрія, він, схоже, говорив щиро. Але попри все, правда є правда. Андрій Коган брехав їй. Знав правду і брехав…

– Хто вона?

Андрій знизав плечима.

– Не знаю. А хіба це тепер важливо?

Двері відчинилися.

– Мій терпець урвався. Що, чорт забирай, тут відбувається? – Ростислав з рішучим виглядом увійшов до кімнати. – Хто ця людина?

Міла обернулася. Її губи ворушилися, але вона не могла вимовити жодного слова. З-за плеча Ростислава визирнула Єва. Погляд, яким вона обдарувала Ростислава, підтверджував слова Андрія – так дивиться відданий собака на свого хазяїна… Все стало на свої місця. Міла стиснула кулаки.

– Я не вийду за тебе заміж, Ростиславе.

Граючи подив Ростислав широко розплющив очі.

– Але чому ж, кохана? – солодким тоном поцікавився він. – Я люблю тебе. Ми змушуємо гостей чекати. Преса...

Міла набрала повітря, щоб обрушитися на нього, але, впіймавши погляд темних очей Андрія, стрималася.

– Я розлюбила тебе, Ростиславе.

Міла розглядала складки білої весільної сукні – тієї самої, про яку вона так довго мріяла, і погладжувала гладкий прохолодний атлас. Тепер все зрозуміло. Її обвели навкола пальця. Вона повірила всьому, що казав їй Ростислав, піддалася підступній Єві. "Знайомство" Ростислава, завдяки якому їй вдалося влаштувати вечірку на лайнері, стояло перед нею. Це був Андрій. Вони обидва використовували її. Грали з нею, як із лялькою. А тепер вона лишилася ні з чим. Міла глянула на Андрія. Він знав про ту, заради якої її розчавили й виставили на глум. Мабуть вона теж десь тут. Сидить потирає руки і сміється з неї…

– Будь ласка кохана. Що я можу зробити? Невже я не можу переконати тебе змінити рішення? – Ростислав чудово грав свою роль.

У Міли пробіг мороз по шкірі, коли вона побачила, з якою легкістю він бреше їй. Вона мало не припустилася найстрашнішої помилки у своєму житті!

Вона бачила, як Ростислав, згорбившись, з похиленою головою, вийшов з кімнати. До неї долинав приглушений гомін голосів. Вона уявляла, які думки та розмови точаться навколо.

Міла повернулася до Андрія.

— Дякую, що сказав мені правду, — сказала вона. – Я ціную твою чесність, незважаючи на те, що вона трохи запізнилася. – У неї майнула думка, що все могло бути зовсім інакше, якби він зробив своє зізнання на кораблі. Тоді вона не прагнула б повернутися додому тільки для того, щоб виставити себе на посміховисько.

Андрій наблизився до неї.

– Я зробив так не лише для того, щоб вгамувати свою совість...

– Та невже? – посміхнулася Міла. – Не вважай мене ідіоткою. – Вона розправила спідницю. – Скажи ще, що ти приїхав сюди заради мене.

– Так. Я зробив це заради себе. – Він поклав руки їй на плечі. – Бо я дійсно люблю тебе.

Все в ній стиснулося.

– Досить грати. Твоя роль добігла кінця. Можеш вирушати додому та продовжувати жити своїм життям.

Він заперечливо похитав головою.

– Тільки разом із тобою.

Міла заціпеніла.

– Ти збрехав мені, намагався приховати від мене правду, спокусив мене, а тепер... тепер це. – Вона розвела руками. – Я нікуди з тобою не піду.

Андрій притягнув її до себе, намагаючись поцілунками заглушити її протести.

Його губи були теплими та наполегливими. Від заклику, що походив від його тіла, і від обіцянки, що таїлася в його очах, кров Міли закипіла.

Андрій злегка відсторонився.

– Ну?

У неї паморочилося в голові. Як йому вдалося лише за кілька секунд позбавити її здорового глузду? Всі зведені бар'єри впали, зробивши її вразливою та незахищеною.

– Ти закінчив? – Нізащо на світі вона не піддасться його чарам тільки для того, щоб потім страждати. – Якщо ти сказав все...

Андрій зробив крок назад.

– Я піду, якщо скажеш, що не любиш мене. – Він схрестив руки на грудях. – Я хочу почути з твоїх вуст, що в тебе немає жодних почуттів.

Міла не вагалася. Вона не могла дозволити собі сказати правди. Опустивши очі, вона прошепотіла:

– Я не люблю тебе, – і, повернувшись до нього спиною, почала обривати пелюстки квітів зі свого букета.

Тяжко ступаючи, Андрій пішов до дверей і на секунду зупинився. Двері відчинилися, потім зачинилися. От і все. Її швидкоплинний і болісний роман із Андрієм Коганом закінчився.

Міла не стала стримувати сльози. Їй було так боляче, що вона без сил опустилася на підлогу. Якби тільки вона була впевнена у правильності свого рішення!