Розділ тринадцятий

Поклавши руки на клавіатуру, Андрій глянув у ілюмінатор. Небо сіріло, блідли мерехтливі зірки. Ранок нарешті настав. Він покрутив з боку в бік головою, намагаючись розім'яти шию, яка заклякла.

Міла зараз спить у його ліжку, чекаючи на нього. Він неспокійно засовався на місці. Найбільше йому хочеться піти до неї. Але він не може. В нього робота, і він дуже зайнятий.

Він не підходить Мілі. Андрій просто не в змозі змусити себе безоглядно і пристрасно кохатися з нею всю ніч безперервно, не позбувшись тієї брехні, що їх розділяє. Адже він міг вже все сказати їй. Чорт, як він хоче її! Однак не можна ігнорувати той факт, що він збрехав їй. І завдав біль. Його майбутнє залежить від його щиросердного зізнання, а він не має жодного уявлення, як його зробити.

Йому треба подумати. Обдумати кожне слово. Вибрати місце і відповідний настрій... Збій комп'ютера був дуже доречним.

На екрані з'явилося повідомлення про помилку вводу даних. Андрій заторохтів по клавішах. Він має проблему, яку треба вирішувати. Ну чому ж він такий боягуз!

Андрій скочив зі стільця й почав міряти кроками каюту, намагаючись заспокоїтися. Дивлячись в підлогу, він гарячково розмірковував, що ж їй таке сказати, щоб вони мали шанс бути разом.

Йому здалося, що він вже протер килим, ходячи туди-сюди по каюті. Зупинившись, він озирнувся навкруги.

Зрештою, ніщо людське йому не чуже. Він має почуття провини. Але хоч би скільки він ламав голову, він не може придумати, чим виправдати свою брехню. Неможливо зустрітися з нею, поки він не буде готовий сказати їй правду, тільки правду і нічого, крім правди. І ця правда лежить на ньому таким важким тягарем.

Андрій стиснув зуби. Які можуть бути сумніви! Міла зненавидить його. Але будь що, він повинен поговорити з нею, хоча б спробувати змусити її зрозуміти, що він збрехав бо не мав іншого виходу. У них з Мілою немає майбутнього, якщо між ними стоятиме обман.

Він кинув оком на годинника. До швартування ще багато часу. Декілька годин. Він може прогулятися з нею палубою, обійняти її, допомогти пережити шок, осушити її сльози поцілунками, віддати себе, щоб заглушити біль від безсердечного ставлення Ростислава.

– Андрій! – різкий крик Карпа змусив його здригнутися.

Андрій обернувся. Зображення на моніторі не було. 

– Те ж саме, що й на “Полярісі”! – Карп був схожий на грозову хмару.

Так, два тижні тому такий самий збій стався під час заходу до Іллічівського порту. Система яку вони встановили, та успішно, як їм здавалося, протестували, раптом дала збій, і величезне суховантажне судно ледь не втратило керування. Тільки в останню мить їм вдалося розблокувати систему навігації і відновити контроль над кораблем. Капітана корабля вдалося переконати, що все пройшло як треба, і ситуація була контрольованою, але Андрій та його команда знали, що це зовсім не так. І найгірше – вони так і не розібралися з причиною збою, адже вся електроніка була в нормі. Діна відправила всі дані з приладів для аналізу в головний офіс “Nippon Electric Corporation”, але відповіді поки не було – аналіз даних ще тривав..

Холодний піт пробив Андрія. Він натиснув клавішу. Нічого. Нуль. Подивився на годинник. Він повинен налагодити систему до заходу в порт. Інакше… 

Міла вийшла на балкон. Вітер лагідно обвівав її обличчя. Вона дивилася на берег, який невпинно наближався.

Вона сперлася на поручень, розглядаючи темну воду внизу. Хай їй чорт, якщо вона мучитиметься через Андрія! Він не заслуговує, щоб вона витрачала на нього час, якщо він обрав за краще вискочити за двері, коли вона лежала в його ліжку напівоголена і млосна від бажання, та залишив її на самоті на весь день і наступну ніч!

Міла опустила голову на руки. Андрій ніяк не давав про себе знати. Якби він ставився до неї так, як вона до нього, він надіслав би їй бодай якесь повідомлення. Надіслав би? Якщо він не впав за борт. Вона завмерла. Ні, таке малоймовірне. Більш вірогідним виглядає варіант, що він відправив її у відставку. Або повністю поглинений роботою... З нею бувало так само.

Принесли тацю зі сніданком, але повідомлення від Андрія не надходило. Міла похитала головою. Як Андрій міг так вчинити з нею? Після всього, що вона пережила, вона дозволила собі безоглядно і беззастережно закохатися в нього. Вона сподівалася трохи зачекати, дати собі рятівну відстрочку... але, Боже, коли він говорив про кохання, коли він цілував її, перепона, зведена нею, впала.

Андрій – саме той, хто їй потрібний.

Їй подобалося, як вона розчиняється в його голосі, як його очі дивляться їй просто в душу. Її зачаровували доброта і м'якість, що ховалися в його словах, теплий погляд, ніжний дотик.

Міла кинула боротися. Вона зрозуміла, що закохалася в Андрія Когана, і її почуття було чудовим, а тіло хотіло й жадало його.

Якби тільки він не втік!

Вона задумливо дивилася на булочку, яку взяла з таці. Якби Андрій був тут! Прислухаючись до найменшого звуку, вона встромила зуби в булочку... Нікого.

Це доля, подумала вона. Їй ніколи не перепадають нормальні чоловіки.

Міла перевела погляд на неосяжну широчінь моря.

Безперечно, він збирався розповісти їй щось. Напевно щось дуже серйозне. Ніколи в житті вона не повірила б, що чоловік здатний втекти від жінки, готової задовольнити будь-яке його бажання. А Андрій втік. Чим більше вона думала про його втечу, тим більше дивувалася.

Міла випросталася. Вона не сумуватиме через нього. Він не заслуговує на неї. Якщо він втік отак, не сказавши жодного слова...

Міла рахувала хвилини до того моменту, коли корабель нарешті пришвартується. Але час тягнувся повільно, наче равлик... Вона сиділа на балконі, намагаючись не думати і не прислухатися, чи не грюкнуть часом двері.

Гудок, що сповіщав про прибуття до порту, змусив її підвестися.

Міла увійшла до каюти, неохоче пройшла до спальні та, відчинивши шухляду, вийняла одяг, який купила на його гроші.