Розділ одинадцятий

Серце Міли гарячково билося, губи палали. Їй важко було вдавати спокій. Вона колупнула виделкою салат, червоніючи від власної дурості. Це ж треба! Вона поцілувала Андрія Когана!

Міла похмуро розглядала салат на виделці. От що тепер робити? І що, чорт забирай, вона має сказати, щоб виплутатися з такого положення?

Вона зосередилася на їжі.

Напружене мовчання затягнулося. Треба порушити його, сказати бодай щось, щоб розрядити атмосферу і заглушити полум'я, яке обпалило їх.

Міла не могла пояснити свого вчинку. Можливо, вона все ще перебуває під чарами тієї, першої ночі, проведеної з Андрієм?

Міла була розгублена, от і все… Як вона дозволила собі піддатися магнетизму Андрія?

Пам'ять повернула її до дитинства, до хлопчика з валентинкою. Вона вже навіть не пам'ятає, як його звати, а біль ще живий. Той хлопчик не тільки зіграв із нею жарт – він розповів про неї усьому класу; це, як і поведінка Жені, викликало в неї біль.

Женя. Забути його виявилося нелегко. Він був поруч із нею, коли вона пережила несподіване розлучення батьків.

Женя був її першим коханням. Їй було дев'ятнадцять років, і вона почувала себе на сьомому небі: поряд з нею – хлопець, якого вона кохала, і життя знову посміхалося їй після розлучення батьків.

Але одного разу, коли Міла повернулася з університету раніше, ніж зазвичай, вона знайшла його в обіймах іншої жінки. Світ згас для неї.

Щоб забути Женю, їй знадобилося цілих п'ять довгих років. Міла покачала головою. Як стрімко летить час! Проте вона більш не страждає через нього.

Міла дивилася на воду. Їй не слід було цілувати Андрія. Не слід. Піднявши келих з червоним вином до губ, які досі палали, вона зробила ковток.

– У суботу я виходжу заміж, – випалила вона. – І ви не зможете ні в чому переконати мене!

Андрій подивився на неї і здивовано підняв брови.

– Тоді до чого був ваш поцілунок?

Його голос, низький, з хрипотою, відгукнувся в її тілі, нагадуючи про те, як її тягне до нього. Міла стиснула зуби.

– Він нічого не означає!

Андрій пильно глянув на неї темними очима, в яких мерехтіли золотисті іскорки.

– Мені так не здалося.

– А мені здалося!

Міла знизала плечима.

– Тепер ми розбиратимемося, хто кого поцілував, так? – Вона ще випила вина. Їй не хотілося навіть думати, щоб знайти  розумне пояснення своєму поцілунку. – І що ж ви подумали?

– Про поцілунок? – Усміхнувшись їй одними очима, він швидко провів язиком по губах. – Він був приємним.

Міла зіщулилася. Чому вона поставила таке запитання? У неї перехопило подих. Якщо він відчув те саме, що вона...

Андрій, закинувши голову, споглядав пухнасті білі хмари, що пливли по небу.

– Мені буде важко описати свої відчуття.

– Та невже? – виразила Міла. – А ви спробуйте.

– Ніжним, теплим... – він клацнув пальцями, наче шукав потрібне слово. На його губах заграла посмішка.

– Захоплюючим, пристрасним, хвилюючим? – підказала вона, дивлячись на Андрія широко розплющеними очима і відчуваючи, як у неї закипає кров від його недбалого, байдужого тону. Як вона могла так швидко змінити свою думку про нього?

– Гмм ... – Андрій засліпив її чарівною посмішкою. – Ну… і в мене закрутилася голова.

– А в мене не закрутилася! – Міла похитала головою. Чудово! Вона не може тримати язика за зубами.

– То які у вас плани з тайм-менеджменту для мого бізнесу? – Змінив тему Андрій.

– Плани? – Міла схаменулася. – Так, звичайно ж! – Він відволікає її увагу від жахливої помилки, яку вона зробила, поцілувавши його. А все ж таки в ньому є щось привабливе!

Андрій глянув на годинника.

– Час йти. Мені треба повертатися до роботи. Як щодо того, щоб продовжити розмову за вечерею? – Він почав складати тарілки у кошик.

Міла встигла схопити булочку зі своєї тарілки, перш ніж він сховав її до кошика. Безперечно, він не гає часу!

– Ми ж збиралися поговорити зараз? – Підвівшись, вона спостерігала, як він складає плед і накриває ним кошик.

Андрій випростався, змірявши її оцінюючим поглядом.

– Ну, схоже, ми вже не маємо часу. – Його погляд зупинився на її губах.

У відповідь тіло Міли затремтіло. Прокляття!

– Тому тримайте ваші записи із собою – сьогодні ввечері ми займемося ними.

Її очі мимоволі зупинилися на його вузьких джинсах. Як добре вони сидять!

Андрій обернувся.

Міла розгладжувала уявні складки на своїх джинсах, уважно розглядаючи їх і наказуючи собі не червоніти.

– Нема питань!

– Чудово. Я все організую. – Андрій розвернувся й попрямував геть.

Міла хотіла піти за ним, але ноги відмовлялися її слухатись. А раптом вони знов вечерятимуть із його командою? Їй вже навіть дещо не терпілося провести якийсь час з його сестрою – може їй вдасться побідкатися на свої поневіряння Діні?

– Що саме ви збираєтесь організовувати? – крикнула Міла йому слідом.

Андрій обернувся.

– Вечерю в каюті, звичайно ж, – недбало відповів він. – Нам потрібне якесь затишне місце, щоб ознайомитися з вашими оцінками та рекомендаціями. Що може бути зручніше за усамітненість у нашій з вами окремій каюті?

"Нашій"? Чому не «моїй»? У неї душа в п'яти втекла.

– Звичайно ж, – невпевнено погодилася Міла. – Побачимося пізніше.

Андрій пішов із самовпевненим виглядом, залишивши Мілу на самоті.

Немає жодної можливості позбутися його. Якщо тільки вона не стрибне за борт...

Міла спохмурніла. Яку гру вона розпочала?

Міла не могла зрозуміти, чому дозволила собі захопитися Андрієм, адже він їй навіть не подобався.

Відкинувшися у шезлонгу неподалік бару, Міла спостерігала за парами, які прогулювалися, та тримаючись за руки, обмінювалися ніжними поглядами і лагідними словами. Душевний біль перетворився на фізичний: їй так хотілося ніжності та кохання!

Ростислав завжди поводився пристойно. Він відмовлявся тримати її за руку і торкатися її на людях. Красномовність він також зберігав для своїх виборців.