Розділ сьомий 

– Діна – ваша сестра! – з докором промовила Міла.

Андрій повернувся до неї, намагаючись приховати посмішку.

– Так, – він знизав плечима і засунув руки в кишені. Вони повільно йшли палубою.

Йому слід було знати, що дві незнайомі жінки миттєво зламають усі бар'єри і порозуміються. Будь-що він повинен був перешкодити їх зближенню. Міла не повинна дізнатися, яке відношення Діна і він мають до її нареченого.

– Вибачте, що я полізла з питаннями про вашого брата, мені дуже прикро…

Андрій відчув ком у горлі. Авжеж, таке забути неможливо.

Міла поклала йому руку на плече.

– Як це сталося?

– Він втопився, – різко промовив Андрій і скинув з плеча її руку. Потім, трохи заспокоївшись, промовив: – Вибачте мені. Я не... – Він зробив глибокий вдих. – Перестаньте, будь ласка, ставити мені запитання. Я не хочу, щоб ви знали про мене надто багато.

– Але чому, заради бога? – Міла дивилася на нього широко розплющеними очима. – З огляду на події минулої ночі, я маю право розпитувати вас.

– Повірте, сталася помилка, – Андрій запустив руку у волосся і спрямував погляд на засіяне зірками небо, намагаючись не помічати біль у її очах. Але його тягнуло до неї...

Погляд Міли затуманився, але вона посміхнулася.

– Я згодна з вами. Це найбільша помилка з усіх скоєних мною. Помилка, яку я, на щастя, не можу згадати. – Вона відвернулася.

Деякий час вони мовчки йшли палубою. Потім Міла зупинилася, підійшла до борту і, задумливо дивлячись на воду, сперлася ліктями на поручень.

– Чи не могли б ви попросити свою сестру, щоб вона дозволила мені пожити у її каюті?

– У її каюті? – Андрій за звичкою скуйовдив волосся. – Міг би, звичайно ж... Але не знаю, чи хочу я, щоб ви з нею балакали про все на світі. – Він знав, що не хоче цього.

Міла махнула рукою, відкидаючи сумніви.

– А ми вже побалакали.

Андрій ледь не поперхнувся. Що дві жінки могли наговорити одна одній за десять хвилин? Одне зрозуміло: Міла поки не знає правди, інакше вона б не стояла тут, спокійно розмовляючи, поряд з ним.

– Що ж, я спитаю у Діни.

– Чудово! – Міла, піднявши голову, дивилася на зірки.

Андрій не міг не помітити, яка вона гарна у світлі місячного сяйва.

Міла різко розвернулася до нього.

– Я мала на увазі прямо зараз, – сказала вона спокійно, але в її голосі він почув розпач.

Андрій випростався.

– Звичайно, звичайно, – він потер шию, яка затекла, проклинаючи себе за те, що його ніжний погляд міг сказати Міла занадто багато. Вона вродлива жінка. На неї приємно дивитись. От і все.

Міла із запитом підняла свої гарно вигнуті брови.

Прокляття! Він ненавидить, коли про нього складається несприятливе враження. Не в його характері навмисно відштовхувати людей від себе. І все ж таки він дозволив втягнути себе в обман.

Андрій, широко крокуючи, пройшов палубою і зник у ресторані. Він швидко озирнувся. Стюард ставив на стіл тарілки з гарячим. Діна, Карп та Дмитро сиділи за столом. Діна перша помітила його і жестом руки попросила підійти до неї.

Він кинув швидкий погляд на Мілу, яка повільно йшла палубою у його напрямку. Він не може зараз говорити з нею. Про що він думав, коли запрошував Мілу повечеряти з його командою? Ймовірно, намагався загладити провину перед нею. Але він прорахувався. Ситуація лише ускладнилася.

Андрій зробив різкий видих. Більше Міла не буде його проблемою. Слава Богу! Він уже поговорив із капітаном і попросив його організувати для неї трансфер зі Спарти до аеропорту в Каламаті, як тільки лайнер пришвартується у Спарті. І він, і Діна, і, зрештою, сама Міла зацікавлені в тому, щоб якнайшвидше доставити її до найближчого міжнародного аеропорту.

– Вечерю вже подано, – гукнув її Андрій і, не чекаючи відповіді, увійшов до зали.

Він також наказав, щоб для неї взяли квиток на чартерний рейс до Києва. Він не мав жодного бажання покладатися на випадок і терпіти присутність Міли довше, ніж того потребували обставини.

Андрій підійшов до Діни і схилився до неї.

– Чи можна почекати з твоїми розпитуваннями? Міла сильно знервована. – Його обличчя виражало цілковитку незворушність. Він застосував свій найкращий прийом, щоб обвести сестру навколо пальця.

Діна поплескала його по руці.

– Звичайно. Нема проблем. Тепер у вас все гаразд?

– Я працюю над цим. – Його сестра буває дуже проникливою, але зараз вона надто стурбована сватанням, щоб уважно придивлятися до нього. І слава Богу.

Міла увійшла до обідньої зали. Вона граційно йшла між столами, і чорна сукня наголошувала на чуттєвості її рухів. Андрій гостро відчув, яка вона приваблива, якою ніжною може бути її шкіра і… якими вузькими раптово стали його штани.

Він не залишив непоміченими погляди, які кидали на Мілу інші чоловіки. Раптова напруга внизу живота захопила його зненацька.

Андрій зітхнув і ще нижче схилився над Діною. Йому треба зосередитись. Він ламав собі голову, про що ж запитати сестру. Рахуючи глухі удари свого серця, він чекав, поки Міла наблизиться до столу.

– Давай поміняємося стравами, – прошепотів він, чудово знаючи, що Діна замовила свою улюблену рибну страву.

– Ні, нізащо! – голосно сказала Діна. Вона швидко схопила серветку і поклала її собі на коліна, метнувши на нього погляд, що не залишає сумнівів у відмові. – Навіть не мрій!

Андрій насилу втримався від усмішки. Саме на таку відповідь він розраховував. Тепер Міла вже не зможе звернутися з проханням до його сестри і навряд чи попросить когось ще. Він стежитиме за нею. І охоронятиме її.

Міла підсунула до себе стілець і сіла. Вона не зводила з нього широко розплющених, стривожених очей.

Андрій випростався і знизав плечима. Вона все бачила.

– Я спробував, – беззвучно промовив він над головою сестри.

Від усвідомлення своєї втраченої  надії у Міли засмоктало під лопатуою. Вона зосереджено розгладжувала серветку в себе на колінах, намагаючись не піддатися сумнівам, що наринули на неї, і які загрожували поглинути її свідомість повністю. Як вона переживе перебування в каюті Андрія?