Розділ п’ятий

Андрій Коган відкинувся на спинку крісла у бутіку. Він не міг пригадати, щоб життя подарувало йому зустріч із більш сварливою жінкою. І більш чарівною.

Міла одягла брендові модні джинси і коротенький білий топ. Одяг ідеально облягав її фігуру, і Андрія кинуло в жар, коли він побачив, що вона прямує до нього.

Вона розвела руки в боки.

– Подобається? Добре. Я візьму це, – вона примружила зелені мерехтливі очі, – за умови, що поверну вам гроші, як тільки потраплю додому.

– Звичайно. – він дозволив собі ще раз оглянути її з ніг до голови. Йому завжди було цікаво знати, як почувається той, хто допомагає дівчині, яка потрапила в халепу. Виявляється, чудово почувається, особливо, якщо не брати до уваги, що він сам її в цю халепу й втягнув. – Вам знадобиться якась вечірня сукня. – Андрію чомусь припала до душі думка, що вона дефілюватиме перед ним у вечірньому вбранні. – Після шостої години правила наказують переодягатися.

– Чудово! – Міла підвела очі до неба. – Просто чудово!

– Я думав, що майже всім жінкам подобається робити покупки. – усміхнувся Андрій.

– Мені подобається. Коли я сама плачу за покупки, – стомлено відгукнулася Міла. Вона провела рукою по одягу, що висів на вішалках, недбало зірвала пару чорних суконь і зникла в примірочній.

Андрій знов приборкав бажання, яке раптово спалахнуло. Ця жінка любить іншого і, хоч би як розігралася його уява, її кохання недосяжне для нього.

У Андрія було багато жінок, але він не знайшов жодної, яка б викликала в нього такі емоції, запалила його розум і перевернула весь його світ. Андрій вважав, що кохання існує лише в уяві поетів. Міла... лише вона розбудила в ньому справжню цікавість до того, що зветься коханням.

Міла визирнула з-за дверей примірювальної.

– Ви справді хочете подивитися?

— Якщо вже я плачу, то... — Він підняв брови, сподіваючись, що вона побачить лише ліниву цікавість у його очах, а не напружене очікування, і те, що вона викликає в нього не лише головний біль…

Міла відчинила двері.

У Андрія перехопило подих.

Чорна сукня, яка лишала спину Міли оголеною, запалила вогонь у його крові і викликала в розпаленому мозку шалені картини. Він уявив собі, як обіймає її і ламає опір її губ… Андрій струснув головою і спробував відвести погляд убік, марно намагаючись зосередитися на чомусь іншому. Але погляд вперто повертався до Міли.

Вона провела рукою по стегну, нахиливши голову набік і показавши Андрієві молочно-білу шию. Уважно розглядаючи себе в дзеркалах, що стояли вздовж дальньої стіни бутіка, вона раптом помітила його захоплений погляд.

Міла завмерла і повільно обернулася до нього. У її палаючих очах він прочитав виклик.

– Цей одяг – не винагорода за надані послуги! – різко поставила вона все на свої місця.

Андрій підняв руку, ніби захищаючись. Йому не сподобалося, що вона так легко вгадала його думки. Невже його потяг до неї настільки помітний?

– Мені таке зовсім не спадало на думку! – невпевнено пробурмотів він.

– Добре, – вона нагородила його ще одним холодним поглядом, але потім пом'якшала. – Що ви думаєте про сукню? Чи не надто розкішне?

Андрій насилу проковтнув комок у горлі і жестом попросив її обернутися. Чорт забирай, яка це мука! Яка болісна й солодка мука!

Він поїдав очима оголені ділянки її тіла, коли вона легко кружляла перед ним. Її плечі, вигин спини, ніжна шкіра, яка закликала доторкнутися до неї і відчути її губами, нестримним магнитом тягли його до себе.

Андрій струсив з себе чари. Зранку в каюті він бачив набагато більше.

– Непогано виглядає, – якомога спокійніше промовив він.

Міла повернулася до продавця, намагаючись впоратися з внутрішнім тремтінням.

– Цю сукню я теж беру. – Вона не хотіла знати, скільки воно коштує. Мабуть, ціна вбила б її. Але вона воліє взяти гроші в борг і виплачувати їх протягом п'яти років, ніж виявити якусь слабкість перед Андрієм Коганом.

– Ось ти де! – Жіночий голос обірвав її думки. Міла обернулася.

Жінка була гарна: очі темні, як ніч, волосся довге, чорне, і засмага, за яку Міла та інші білошкірі жінки віддали б, мабуть, все своє блідолице життя.

Почувши її голос, Андрій обернувся.

– Що ти тут робиш?

– Це питання я могла б поставити й тобі. Ти маєш працювати, а не базікати з гостями.

У неї був вкрадливий голос і хода, що притягала до себе погляди. Вона підійшла до Андрія.

– У мене виникла невелика справа, – Андрій підвівся і поправив сорочку.

– І я чудово бачу, яка, — похмуро зауважила жінка і глянула на Мілу. – Я вважала, Андрій, що ти більш розсудливий, ніж решта чоловіків.

Міла не могла поворухнутися. Вона ледве дихала. Хто ця особа?

– Дякую за турботу, – Андрій нахилився і залишив на щоці своєї співрозмовниці легкий поцілунок, – але в мене все під контролем.

У Міли перехопило подих. Під контролем? Вона під контролем? Якраз навпаки! Вона зовсім не перебуває під контролем, і незабаром Андрій Коган переконається, як далеко може зайти скомпрометована жінка, що потрапила в пастку.

"Особа" здивовано підняла брови.

– Я поговорю з тобою пізніше, – вона повернулася і лінивою ходою покинула бутік.

– Побачимося за вечерею, – озвався Андрій, проводжаючи її поглядом.

Не зупиняючись, чорнява красуня махнула рукою з доглянутими нігтями, вкритими яскраво-червоним лаком.

Андрій повернувся до Міли. Схоже, він був розчарований. Міла відчула спазм у шлунку.

– Хто це? – Вирвалося в неї.

Він похитав головою. Не глянувши на Мілу, він звернувся до продавця:

– Я мушу покинути вас. Решту ви зробите самі. На жаль, мені треба йти.

– Прекрасно, – Міла відвернулася, ледве утримуючись від докорів. Їй байдуже, хто ця випещена красуня. Їй зовсім не прикро, що Андрій не захотів відповісти на її запитання. Її хвилює лише те, як їй зійти з корабля і повернутися до Києва, щоб вийти заміж. Міла озирнулася.