Розділ четвертий

Обідній зал виглядав чудово. Міла розглядала його через скляні двері. Вона не могла позбутися незвичного відчуття, яке викликали в ній вся обстановка і те, що на кораблі кілька ресторанів. Можливо, погодившись зустрітися з Коганом, вона робить чергову помилку?

На лайнері кілька палуб, і вона не одразу знайшла ресторан Роял. Коли вона переконалася, що ресторан саме той, який їй потрібен, впевненості в неї не побільшало. Вона хвилювалася зовсім не від того, що їй знову доведеться зустрітися з ним.

Міла подивилася на годинник: двадцять дев'ять хвилин на другу.

Паркетна підлога у ресторані ретельно натерта. М'яке освітлення та приглушена, але весела музика приємно підкреслювали відчуття безтурботного відпочинку та веселощів, якими, здавалося, пронизаний весь корабель.

Було б приємно ненадовго поринути у святкову атмосферу відпочинку, але вона не може. Принаймні не зараз.

Мілі хотілося сховатися, забитися в якийсь тихий куточок і все забути. Але весілля забути неможливо. Вона чекала на нього все своє життя, будуючи плани з чотирнадцяти років. Минали роки, і з плином часу додавалися нові деталі та покращення, що стосувалися сукні та навіть паперу, на якому будуть надруковані запрошення. Мрії про весілля допомагали їй жити. Все має відбутися, як вона планувала, так як вона бачить на створеній у її уяві картинці…  Але раптом – несподівана історія з лайнером, на якому, як виявилось, вона переспала з кимось за п'ять днів до весілля… То того ж на весільні урочистості Ростислав запросив пресу і з двісті осіб гостей...

Народу в ресторані було повно. Міла не втрималася від посмішки: сорочки в гавайському стилі – невід'ємний атрибут круїзів. Всюди – веселі обличчя, сміх, яскраве вбрання.

Вона не могла уявити собі такий безтурботний медовий місяць із Ростиславом. Бо він організовує двотижневу поїздку Європою, і вона передчуває, що більшість часу піде на огляд визначних пам'яток, поїздки в автобусах і поспіх, щоб усюди встигнути, замысть задоволення, отриманого від спілкування один з одним.

Міла пригладила волосся, почуваючись незручно в одязі, що вночі валялася на підлозі. Вона, напевно, схожа на опудало – без макіяжу, непричесана, як слід, але при годиннику, який показує, що вона спізнюється на двадцять п'ять секунд!

Вона назвала стюарду прізвище Андрія, і її миттєво провели повз очікуючих гостей до столика на двох, який стояв у кутку.

Міла сіла й простягнула руку за серветкою. Вона не відводила очей від входу, побоюючись, що Андрій знову застане її зненацька. Мілина рука завмерла в повітрі.

Ідучи по залі, Андрій був у поганому настрої: брови грізно насуплені, губи піджаті, погляд холодний. Він сів навпроти Міли й, клацнувши пальцями, покликав стюарда.

– Що ж, я вас теж вітаю, – Міла сперлася на стіл і спробувала привернути його увагу. – Денний час для вас, я так розумію,  не найкращий, чи не так?

– Нічого ви не знаєте, – пробурчав він.

– Так просвітіть мене.

– Я б хотів, щоб наші стосунки залишалися формальними.

Брови Міли поповзли вгору. Невже він говорить серйозно?

– Це просто смішно. Особливо після вчорашньої ночі! 

На мить його очі спалахнули.

– Так, правильно.

Стюард, який підійшов,і вручив кожному з них меню.

Андрій повернув меню стюарду, навіть не глянувши туди.

– Пляшку рислінгу, – недбало замовив він, – легкий суп, омара і салат.

Стюард чиркнув кілька слів на папірці.

– А що бажає пані?

Міла підібрала губи. Її шлунок виявляв явний інтерес до вибору Андрія, але вона гостро усвідомлювала, що в неї немає ані багажу, ані каюти, ані гаманця.

– Боюся, бажання жінки залежить від щедрот пана, який її запросив до ресторану...

– Що? – Андрій був явно приголомшений. – Та замовляйте собі, що хочете. Принаймні це все, що я можу зробити для вас.

Міла підняла брови.

– Ну звичайно ж... – Якби вона могла вчинити по-своєму, він би зараз повзав на колінах, вимолюючи у неї прощення. Він дивився б на неї широко розплющеними очима, просительно склавши руки, і низьким голосом благав пробачити його за те, що він зробив. Раптом її охопив страх. А якщо вона сама була ініціатором вчорашньої інтерлюдії? Міла густо почервоніла і звернулася до стюарда, сподіваючись, що Андрій нічого не помітив:

– Мені те саме, будь ласка.

Стюард пішов, залишивши їх у незручному мовчанні. Навіть із зовсім незнайомою людиною Міла відчувала б себе менш дискомфортно. Вони з Коганом обійшлися без попередніх проявів ввічливого інтересу, без прагнення сподобатися один одному, а одразу завалилися в ліжко. Тепер просто безглуздо грати в сором'язливість.

Андрій затарабанив пальцями по столу.

– Отже, яким чином все ж таки, на вашу думку, я не просто прокинулася у вашому ліжку сьогодні вранці...

Андрій припинив тарабанити. Він підвів голову, з побоюванням дивлячись на Мілу.

Їй вдалося розворушити його.

– …голою, але й увесь мій одяг валявся на підлозі, а я лежала на спині… Ви розумієте?.. – Її щоки палали.

Андрій підняв руку.

– Заспокойтесь, будь ласка! — Він схопив серветку зі столу і поклав на коліна, намагаючись не зустрітися з Мілою очима. – Безглуздо вдаватися до подробиць. Боюся, що я не зможу вам розказати нічого цікавого.

Вона кинула на нього швидкий погляд. Такому поясненню важко повірити, і, мабуть, воно надто зручне.

– Ви теж були п'яні?

Андрій знизав плечима.

– Я майже нічого не пам'ятаю.

– Але ви сказали...

Він зітхнув. Його погляд ковзнув по її очах, губах і шиї, а потім опустився нижче.

Пульс Міли почастішав.

– Ну добре. Дещо ви все ж таки пам'ятаєте, – різко сказала вона. – Як усі чоловіки.

Андрій поклав обидві руки на стіл. В очах у нього забігали бісики.

– Я не питатиму, що саме… – продовжувала Міла.

Стюард приніс вино. Недбало вклонившись, він продемонстрував Андрію етикетку на пляшці і, отримавши схвальний кивок, наповнив келихи.