Глава 6. Антон

— Хіба не міг попередити, що прийдеш сьогодні? Це було неочікувано... — каже Катя трохи невдоволено.

— Тому й не попереджав. Усе мало бути не награно. Вийшло чудово, — повідомляю я. Вона лише киває, посилаючи мені зацікавлені погляди.

Ми втрьох прибуваємо до головного офісу. Напруга в залі акціонерів — відчутна.

— Що ж, розпочнімо, — командує дядько Михайло і першим входить у залу. Він уже сидить у кріслі директора.

Бабуся займає місце покійного вітчима — на чолі столу. Я сідаю ліворуч від неї, поруч зі мною — Катя. Я бачу ті невдоволені погляди, якими її обдаровує мама, але поки все тихо і спокійно.

— Перш ніж ми почнемо, в мене є повідомлення, — втручається Лариса.

— Прошу, Ларо, — м'яко дозволяє Маріанна Карпівна.

— Я вирішила передати всі акції, які заповів мені покійний Ігор, людині, яка дійсно розуміється на справах – Михайлу Стрижевському, — оголошує вона. Ми з Катею обмінюємося поглядами.

— Таким чином у мене на руках сорок відсотків акцій. Це найбільше серед усіх шановних акціонерів. Тому я прошу вас затвердити мою кандидатуру на посаду директора компанії «Strizh.Corporation», — поважно заявляє Михайло. Він упевнений у своїй перемозі.

— Так, та не так, — посміхається бабуся. — У мене також є новини. Я вже досить немолода, тому вирішила передати свої акції.

— Кому? — округлює очі Лариса.

— Мені, — всміхається Катя, а я насолоджуюсь створеним ефектом.

— Єдиній онучці, звісно, — підтверджує бабуся.

— Тому, шановний Михайле Семеновичу, у вас є право голосу, але не за вами буде вирішальне слово. У Катерини Ігорівни теж сорок відсотків, — впевнено кажу я.

— Мамо! — обурено вигукує моя мати. — Як ви могли віддати акції нашої компанії чужій людині? 

— Чужа мені ти, а Катя — донька Ігоря, — впевнено каже Маріанна Карпівна.

— І кого ти пропонуєш на посаду директора? Може її? — гаркає до бабусі дядько Михайло.

— Ні, я – медійна особа, справи бізнесу мені не до душі, — втручається Катя. —

Я висуваю кандидатуру свого майбутнього чоловіка — Антона, — проголошує Катя, м'яко накриваючи мою руку своєю. Я дивлюся на дядька, який вже не усміхається.

— Проголосуймо. Хто за Михайла Стрижевського? Максимум сорок відсотків. Всім дякую, — усміхається ба. — Хто за Антона Славського? Шістдесят відсотків. Мої вітання, Антоне Борисовичу... Гарної праці.

Бабуся і Катя вітають мене.

— Дякую за підтримку та віру в мене. Я не підведу, — поважно кажу я.

— У мене ще одна новина. Я передаю право управляти фірмою Антону від мого імені. Фактично акції залишаю за собою, але ними розпоряджатиметься мій наречений, новий власник компанії – Антон Борисович. Контрольний пакет відтепер у нього, — повідомляє Катя.

— Наречений? — шепоче мама.

— А ви хіба не знали? — удавано дивуюся я. — Слід дивитися новини.

— Новини? — перепитує дядько Михайло.

— Сьогодні Антон зробив мені пропозицію в прямому ефірі мого шоу. Це було так романтично, — додає Катя, демонструючи обручку.

— Ось же! На першій сторінці новин відео. Гляньте, — бабуся подає Михайлу свій смартфон.

Поки шоковані родичі вдивляються в екран, я повертаюся і пристрасно цілую Катю. Здається, це була остання крапля. Мама хапається за серце і демонстративно знепритомнює. Я цього майже не помічаю, але бачу, як вона швидко реабілітується і, роздратована, демонстративно покидає залу.

— Якщо так, то і мені більше нема що тут робити. Успіхів! — вигукує Михайло, також встаючи з крісла.

Ми перемогли. Але це лише початок...