Глава 14. Таємниці Алерідану

— Оберій, — елегантно поклонився вампір і торкнувся губами до рукавички Елли.

Вона подала ліву руку, приховуючи праву, щоб вампір не відчув ледь вловного тепла від прикраси. Серце шалено гупало в грудях, й дівчину кинуло в жар від тієї містичної, п’янкої атмосфери, від тривоги, що оповила душу… Від недоброго погляду Короля Ілюзій. Краєм ока Роньє помітила, як він подав руку Беаті, та ж своєю чергою усміхнулася і погодилася. Даріан же віднайшов собі першу-ліпшу супутницю і теж спустився донизу. Один лиш Моріан з його справедливістю залишився на троні.

Усе почалося з легкої мелодії скрипки, яка чимось нагадала Еллі про політ серед неба. Її пальці лягли в його долоні. Холодні, немов мармур, але разом з тим Елла відчула лагідну обережність. У ті хвилини параноя ставала вірною подругою Роньє. Підозра у кожному русі Оберія, бажання вловити прихований сенс, прочитати його думки.

Щось Еллі підказувало: вона стала частиною чужої гри, а ритуал був лише її початком. Заміжжям усе не закінчиться. Навпаки, найгірше могло початися саме після нього.

Оберій повів за собою, вливаючись у коло танцюючих. Дівчина кружляла з ним, ховаючись серед вампірів, усміхаючись, як дитина новій іграшці. Він вів її бездоганно, підказуючи, коли наступний поворот.

— Не так все й погано, — промовив чоловік, нахилившись ближче. — Зараз буде три зміни партнерів. Наприкінці ви повинні повернутися до мене. Головне — не загубіться, моя прекрасна панно.

І на протяжних нотах музики Оберій відпустив Еллу і елегантними рухами підхопив наступну партнерку. Елла розгубилася. Її ж до себе притягнув молодий вампір. Знервований і переляканий, вів він невпевнено. Роньє вже жаліла, що погодилася на ту танцювальну авантюру. Боковим зором вона помітила, що втратила супутника. Від хвилювання стиснулося серце в грудях. Здавалося б: можна зітхнути з полегшенням, коли прийшов час для наступної зміни, от тільки… От тільки підхопив її Даріан.

Король Крові спершу, видно, не розумів, хто для танцю йому трапився. Всередині Елли все завмерло, коли погляд його ковзнув по її прикрасі. В очах загорілися іскорки впізнавання.

Роньє заклякла, і якби не сила вампіра, певно, застигла б вона на місці.

— Потім тебе покараю, — прошипів Даріан на вухо, — і тільки спробуй на очі братам потрапити — сам тебе зі святкового муру скину.

«Геніальна ідея, — думала вона, уникаючи його засудливого погляду, — взяти з собою прикрасу. Роньє, ну і чим ти думала? Місцем, на якому сидиш?»

Вона ніяково посміхнулася, буквально молилася на Оберія, що якраз підхопив її востаннє.

— Я вже думала, що загубила вас, — промимрила Елла.

Тепер вона вже точно знала: Король Крові стежив за нею. Оцінити її партнера він вже встиг, а ще дівчина відчувала його лють, те холодне передчуття, що здавлювало горло.

Коли музика закінчилася, вона зітхнула з полегшенням. Оберій вклонився і взяв її руку у свою й поцілував. Нова хвиля жаху окутала дівчину, адже перстень налився теплом, варто вампіру торкнутися губами її рукавички.

«Яка ж ти дурепа, — подумки вдарила себе по голові. — Що не крок, то схему ламаєш».

Очі Оберія, сповнені журбою, вмить засяяли.

«О, ні! Ні-ні-ні! І ще раз ні!»

Він потягнув її за собою і так вже любо посміхався, наче Роньє дозволила йому скуштувати її кров. Спину пропалював погляд Даріана й Елла старалася дихати глибоко, щоб не зомліти.

— Камінь кровоплоду… Моїй прекрасній незнайомці справді варто бути обережною, — прошепотів чоловік на вухо. — Дуже й дуже обережною.

— Я не розумію, про що ви кажете, — озвалася вона.

Голос її затремтів. Як називався камінь на кільці, вона й гадки не мала. Дрож пробирав тіло, і якби Еллі хтось дав у руки склянку з водою, вона б її розплескала.

Трояндові пелюстки посипалися з неба, викликаючи у натовпу вибух овацій. Вона підняла погляд на слуг, що знаходилися на даху замку. Якось краса свята тихо починала танути, як сніговик у теплу погоду. Червоні пелюстки заплуталися у волоссі Оберія, декілька з них він витягнув з її шевелюри. Коли вчергове він нахилився до неї, дівчина вловила аромат лаванди.

То все п’янило, як та дурна витівка-пастка, в яку вона загнала себе власноруч.

— У цю ніч мрії здійснюються. Але й найстрашніші присяги теж, — прошепотів він, тримаючи її міцно.

— Мені погано, — промимрила наречена королів, — можемо знайти якесь спокійне місце?

— Авжеж, — широко посміхнувся він. — Чого тільки моя панна забажає.

Він повів Роньє крізь натовп. Аж до того дивного чоловіка, що весь час стояв неподалік муру. Елла запримітила його ще під час танцю: незнайомець наче взявся нізвідки, виник наче вийшов із туману і застиг статуєю. Він здавався їй вищим за більшість присутніх. Довге каштанове волосся із сірою прядкою спадало на плечі. Вузьке аристократичне обличчя з високими вилицями здавалося…Знайомим? Рот наповнився  слиною. Так завжди траплялося, коли вона переживала відчуття дежавю. 

Найбільше Еллу насторожили очі. Світлі, сіруваті, з теплим бурштиновим обідком навколо зіниць. Невідомий дивився на неї уважно і безсоромно, стримуючи хижий оскал.