Глава 10. Сутичка

Елла зазирнула у вічі Беати. Зіткнутися з нею у вузенькому коридорі башти — неочікувано. Друга наречена вампірів випрямилася, випнувши груди, та підібрала спідницю сукні — більш розкішну та пишнішу. Розшиту перлами та золотими нитками.

«Фу, несмак, — ледь не скривилась Елла. — Але… Мені ображатися чи радіти тоді? З однієї сторони носити таке, з іншої — для мене все гірше обрали?»

— Не смій торкатися Валеріана, — прохрипіла Беата, нахилившись до Роньє. — Він мій, чуєш, як і всі вони!

Від того розлюченого вигляду Еллі захотілося реготати.

— Після тієї прогулянки в саду він забув про мене, чуєш? То все ти винна!

Елла не стримала усмішки. Зазирнула їй в очі, ще більше потішаючись зі злості суперниці.

«Забув? Ото цікаво? Чи, може, знову слова медові проказав, а ти дурна, й повірила? Як і я».

— Добра ж ти наречена, Беато, якщо про тебе забувають за лічені години.

Ще трохи й суперниця зубами заскреготіла б. Елла бачила, як побіліли її пальці, що стискали тканину сукні міцно-міцно. Щось хруснуло, і здалося, що то її кістки. Та ні, то десь знизу пронісся ледь-ледь вловний шелест.

— Ти, Роньє, завжди нечепурою була!

От тепер вона зрозуміла, де бачила Беату раніше. Жили в одному містечку, ходили в одну школу, перетиналися, але й імен одна одної не знали. Принаймні Елла не відала, а за неї, певно, в курсі були давно.

— Мені байдуже, що ти там собі вигадала, Беато, — спробувала пройти повз Роньє. — Час покаже, і не все те золото, що блищить. Завтра вони твої, а через кілька днів ще нова наречена з’явиться, і що тоді?

Гримаса злості обрамила обличчя суперниці, як прекрасне дзеркало картину. Елла спіймала себе на думці, що якби могла закарбувати цей момент, то повісила б його на найкраще місце у цій кімнаті.

— Королі мої, чуєш, нечепуро? Мої! Мої! — заверещала конкурентка.

І з тим «мої» вона кинулась на Еллу, мов скажена собака. Вхопила за лікоть й потягнула на себе. Роньє ж швидко зметикувала й вліпила ляпаса, ледь втримавшись на ногах. Звучний ляск пронісся відлунням коридору й змусив супротивницю застигнути на місці на якісь декілька довгих митей.

— Ти… Ти, — прогарчала Беата, стаючи монстром, який по ночах навідується у дитячі сни. — Ти заплатиш за те, що сміла торкнутися мене!

— Досить! — чоловічий голос лезом розрізав полотно напруженої атмосфери.

Беата застигла статуєю й нервово ковтнула. Роньє відступила до дверей кімнати, обпершись об прохолодну кам’яну стіну, й прикрила очі. Слабкість напала туманом, а на лобі виступили бісеринки поту. Подив від свого стану наростав з кожною секундою, розпалювався дровами обурення Беати. А ще… Ще Елла помітила червоні капельки крові на білосніжній сукні другої нареченої. Все навколо втрачало фарби: і три вампіри, що з’явилися, як козир з рукава, який прикривала пишна манжета. Тільки існувало кілька тих яскраво-червоних крапельок. Елла важко зітхнула, не ховаючи переляку.

— Ваші Величності, — роздався голос Беати, — як добре, що ви тут.

Улесливий голос — скреготіння крейдою по дошці чи піском по склу. Від нього трусило в прямому й переносному значенні. Роньє збагнула, що її розум заповнює лиш одне бажання: прикінчити Беату й скуштувати той червоний нектар…

— Як добре, що ви всі тут, — продовжила друга наречена. Валеріане, — вклонилась, ледь не впала до ніг Короля Ілюзій, — вона… Вона на мене напала!

Мить й на щоках Беати з’явились сльози. Вона тремтіла, як налякана тварина від гучного звуку.

«Та як вона сміє брехати? — ледь не задихнулась Елла від образи. — Як сміє цю комедію-драму грати?»

— Я прийшла поговорити з миром, а вона… Вона накинулася на мене, уявляєте?

Беата підійшла до Валеріана, зачепивши плечем Моріана, і кинулася в його обійми. Сам же вампір навіть руки не запропонував й кривився від дівочого схлипування, наче побачив щось гидке. Спробував відступити, але спиною врізався в Даріана. Коридор вузенький, місця мало.

— Вона — звір! — додала Беата. — Чому ви обрали її за першу наречену?!

— Стули пельку! — прогарчала Елла, роблячи глибокий вдих.

Вона б ще сказала за брехню й злі наміри суперниці, та Моріан підійшов близько й зазирнув їй у вічі. Поклав руку на плече. Хвиля тепла від палкого доторку заспокоїла нерви й змусила дивуватися, але, скоріше за все, вампір зворотного ефекту не відчув. Для нього нічого не змінилося.

— Даріане, то робота по твоєму профілю, — прошепотів оксамитовий голос Короля Ночі.

— Катування чи позиви до людської крові, — подався вперед блондин, пхаючи Валеріана назустріч Беаті.

Дівчина продовжувала свої здригання, але голову не підіймала, притулившись до міцних грудей Його Величності Ілюзій.

— Відійди від мене, Беато, — холодним, як лід, тоном промовив вампір повільно. — Ти кого хочеш обдурити? Майстра обману? Чи ти не занадто гордою стала?

— Що ти забула у башті Елли? — додав Моріан. — Тобі заборонено потикатися сюди чи тобі нагадати правила?

«Ах, то ви з нею і добре побесідували, не те, що зі мною, — насупилась Роньє й відступила. — Ну-ну.»