Глава 9. Зухвалість

Декілька днів промайнули у ненависті. Над вампірським містом розквітали дерева, вінчаючи похмурі будівлі та зелений сад обрисами ніжності та недоторканності. Вона чудово бачила візерунки квіту, споглядаючи світ з башти замку. Сюди її переселили за наказом Валеріана. Мовляв, точно вже наречена не втече. Елла навіть подумки відчувала його посмішку й була певна, що то він налаштував братів на таке рішення.

Старі покої Елли ж віддали Беаті. Так звали її суперницю, що своєю появою змішала всі фішки на полі бою. Колишня кімната Елли тепер їй видавалася розкішною у порівнянні з новою. Холодні й голі стіни, завивання вітру… Ще зранку тут співали пташки, не даючи Еллі виспатися, а воїни Короля Крові тренувалися на мечах у першій половині дня, бо химерні силуети замку відображалися на землі й вдало створювали тінь саме на землі перед баштою. Тому вампіри користувалися нагодою. Після обіду залишалося їх небагато — ті, що не боялися сонячного світла. Самі стійкі та сильні.

Й Елла ненавиділа їх, як і ненавиділа їхнього командира, що кожного дня вився плющем під вікнами башти, викрикував накази та сам влаштовував показові поєдинки, де перемагав за лічені секунди.

Потім Його Величність підіймав голову, зустрічаючись поглядом з Еллою. Посміхався, навіть вклонявся на знак вітання та шани, але на тому все закінчувалося. Ніхто не приходив. Служниці швидко виконували вказівки головного камердинера, допомагали нареченій трьох королів і зникали. Розчинялись у ранковому тумані, у тінях дерев… Перший день вона плакала, досі ще не змогла миритися з подібною долею та знаходила в собі сили йти далі та жити.

«Я не здамся, хоча б тому, що повинна втерти носа Беаті та королям», — вирішила для себе й ту думку повторювала наче мантру кожного дня.

Та на п’яту добу перебування у башті все змінилося: Даріан після поєдинків, швидко вдягнув сорочку та дублет. Елла насторожилася, коли він поглядом шукав, чи не вийшла вона на вузенький балкончик. Вампір замість звичного ритуалу тих днів, побіг у сторону башти.

— Нарешті можу побачити тебе, нареченонько, — промовив він, коли відчинилися двері.

Даріан потягнувся до її ніжної долоньки, але Елла відсахнулася, відступила. Тоді тінь роздратування пробіглася на його обличчі.

— У вас, Ваша Величносте, вже є інша наречена, щоб цілувати їй руки, — випрямилася Роньє, гордовито вдивлялася в чоловіка, що був вище за неї на голову.

Король Крові хмикнув та розтягнув губи у кривій посмішці.

— Мені приємно, що ти мене ревнуєш, — промовив він, наближаючись, — значить, традиційний період одинокості пішов тобі на користь.

— Що?

Елла здивувалася і не встигла вивернутися від його загребущої руки. Даріан все ж поцілував її тильну сторону долоні. Зазирав у вічі, як спраглий у колодязь.

— Валеріан взяв на себе обов’язок повідомити про традиції, — тихо сказав, стискаючи пальці міцніше та водячи по шкірі візерунки.

— Та він такого не робив… — промимрила спантеличена дівчина.

Даріан підвів її до крісла та допоміг сісти, сам же розмістився навпроти та склав руки у пірамідку. Так… Даріан вродливий. Принаймні, якби Елла познайомилася з ним раніше, коли жила своє звичне життя, аж ніяк не змішане зі світом вампірів, то дала б йому шанс-другий. Нині ж напружилася, немов струна, підозріло вдивляючись в гостя.

— Дивно… — хмикнув він. — Моріан дізнається, що брат не виконує обов’язки щодо першої нареченої, засудить бідолашного…

Темна харизма — так би назвала його Елла. Так, вона зустрічала інформацію, що деякі лідери володіють подібними здібностями: вони по-особливому впливають на людей чарівністю, завойовуючи душі та серця. Король Крові саме таким був: за його жестами, впевненістю хотілося спостерігати. Та навіть проста біла сорочка на ньому сиділа як витвір мистецтва. Елла нервово ковтнула, розуміючи, що він починає її завойовувати. Вже повів військо до чергового муру та хоче вежу штурмом взяти.

— За те, що можу померти, розповів, — похмуро заявила дівчина, прикриваючи очі та відганяючи морок.

«Тираду про своє нещасне життя в одинокості теж видав, — подумки пробуркотіла, — показав конкурентку й навіть сказав, що винна йому двічі. А головне, не повідомив… Чи спеціально замовчав вампіряка?»

Деякий час у кімнаті стояла тиша. Принаймні, Даріан кривився від голих стін, брудного килима під ногами. Елла ж помітила, що її серце несамовито стукає в грудях.

— Його не просто назвали Королем Ілюзій, крихітко, — мовив вампір задумливо. — Ми з Моріаном не завжди можемо відгадати, що коїться у думках нашого винахідника. Знаєш, що він викинув, коли Адам приніс Беату?

Його Величність розвів руками, згадуючи щось, потім зімкнув беззвучно долоні, змушуючи Еллу спостерігати за ним.

— Він спершу добре її розгледів зі всіх сторін, — Даріан усміхнувся, — а потім прямо заявив, не соромлячись нас та слуг, що Беата йому не цікава.

Роньє прикрила очі. Те ж Валеріан провернув з нею.

— Тепер голубки десь гуляють в саду, — ледь не проспівав Король Крові, підтверджуючи здогадки Елли.

«Стандартна схема значить, — майнуло в її думках. — Цікаво, скільки разів він її провертав? Сотні? Тисячі? Ти мені не цікава, але на край міста за тобою я попрусь, щоб ти вижила і стала моєю боржницею… Негідник!»