8.1 Друга наречена

Й за нею справді прийшли. І не аби хто, а декілька вампірів-вартових, а перед тим служниця, що мовчки допомогла одягнути білу сукню. Мереживна хустина прикривала голову замість фати, показуючи, що все торжество нині належить іншій.

Еллу провели темними коридорами до місця, де можна спостерігати ритуал. Дівчина одразу помітила, що темної знаті тут небагато: кілька чоловіків і Валеска. Ще вона помітила дві фігури в темних балахонах, які стояли на початку великої тронної зали.

І все йшло по знайомій Еллі схемі: клятви-слова, обручки-персні. Єдине: спалах світла не відгукнувся, змушуючи задуматися: чи то випадком не тільки з нею відбулося сіє дійство.

Кожен вампір поцілував нову наречену. Коли ж Валеріан поглянув вгору на дерев’яну ширму, що приховувала Еллу, вона збагнула: ненавидить суперницю.

Може, то пробудилася її вампірська суть. Зрештою, Роньє вже повірила в те, що вона напівкровка.

І її повели геть. Стражі мовчки торкнулися ліктя, даючи зрозуміти, що час вичерпано.

Вже в кімнаті Елла міркувала: новенька то повна їй протилежність. Світлі коси, пронизливий погляд та беззаперечна покірність королям. Щось підказувало Еллі: та дівчина прийняла свою ношу добровільно, наче прагнула потрапити до вампірів. І тут у думках майнули слова Валеріана про вампірський культ… От тільки зв’язок вловити вона не змогла. Нитка роздумів вислизала з потрібного напрямку.

— Все стало гірше, — прошепотіла вона у напівтемряву. — Якби та дурепа знала, що помре, раділа б так? З нас в живих залишиться тільки одна…

«А ти що хотіла? — майнули нотки, її хворого вампірською проблемою, глузду. — Щоб на руках носили? Щоб пилинки здмухували? Сама ж бажала втекти… Не здивуюся, якщо тут і Валеска сприяла втечі. Така собі забавка з новою нареченою, яка загине у пітьмі».

— Ні, — зненацька проказала Роньє. — Я не дам себе загубити. Ба більше… Їх знищу.

Єдине, що заспокоювало Еллу — Алана залишилася осторонь. З тим, як подругу тягнуло на містику, вона з легкістю могла опинитись на місці Беати. От тільки ще її в замку не вистачало… Роньє у жаху не могла навіть уявити, що їй доведеться боротися за місце під сонцем з нею, де результат програшу — смерть.

***

Адам погляду не зводив з темної герцогині, що гортала старовинний рукопис: ті самі сторінки шелестіли під рвучкими рухами. Валеска тремтіла. Тремтіла від люті, від правди, написаної в переліку родів знатних вампірів.

— Тобто та напівкровка його внучка? — прошипіла змією герцогиня.

Наглядач за Проклятим містом стримував посмішку. Валесці він служив тільки за старий борг, що от-от закінчиться, тоді й вампір звільниться від необережного слова, яке колись промовив через дурницю. Адам слідкував за кожним, хто перетинав кордон між землями людей та володіннями королів. Кожну смертну, яку приводив до замку правителів, перевіряв. Знаходив інформацію в архівах, навідувався додому нещасних шукачок пригод — все ж займатися подібною справою легко, коли володієш даром здобувати довіру людей досить швидко та впливати на їхні емоції та думки одним лиш поглядом. От і знайдена серед ангельських скульптур зацікавила наглядача незвичністю — спочатку знайоме ім’я у людському архіві, потім — десяток тек у серед сховища вампірів.

— Так, — тихо відповів чоловік, не відриваючи погляду від герцогині, — Ваша Вищосте, то стовідсотковий збіг, вона справді нащадок одного з найдревніших…

— Та найсильніших, — процідила крізь зуби жінка, стискаючи старі, пожовклі від часу сторінки рукопису родоводу вищих вампірів.

Адам спостерігав, як важко дихає Валеска, бо чудово розумів — знайдена дівчина в саду, чергова наречена, — то справа рук темної герцогині, що навідувала Прокляте місто напередодні. Люди самі приводять кандидаток в наречені. На що здатні учасники вампірського культу в погоні за вічним життям… Того й йому, старому вампірові, важко уявити. Вони викрадають жінок з різних куточків країни, виконують вказівки Валеріана чи Моріана. І найцікавіше — за весь час існування культу, королі обернули лиш п’ятьох.

— Як таке взагалі можливо? Я думала, що ми знищили його родину…

В стіну полетіла ваза з квітами, розбиваючись на друзки, а Адам змовчав. Він же знав, що Елла Роньє не донька своїх батьків, а усиновлена з дитбудинку дитина у дворічному віці.