Глава 8. Друга наречена

Декілька довгих днів Елла провела на самоті. Їй не виділили нової служниці, вона не знала про долю Ба. Та вампірка, що приносила їжу не говорила, ніби їй вирвали язика. Ще й навіть не дивилась у сторону нареченої, просто виконувала свою роботу. Роньє зрозуміла: то каста нижчих, молодих вампірів, що приречені бути слугами. Ніхто на її питання не відповість, як і не ризикуватиме своїм становищем при дворі короля Валеріана.

З кімнати, зрозуміло, її не випускали, а всі крики й прокльони, йшли в нікуди. Еллі здалося, що поруч з нею вимерли й ті, хто живуть в інших кімнатах… Або ж її поселили у пусте крило замку. Розбиратися зі всім по пам’яті, копирсаючись там, як в землі після дощу, виявилося марним.

Та зранку, коли сонячне проміння розбудило її, Елла відчула, що за нею спостерігають. Повітря заповнив нудкий запах кориці й апельсина. Вона відчувала чужу цікавість. Валеріан сидів у кріслі напроти ліжка, не зводив з дівчини погляду.

— Наш поцілунок справив неабияке враження на братів, — проказав чоловік замість вітання, посміхнувшись, — досі мені виказують, що тобі голову задурив своїм підступом і продовжують покарання для Валески.

Елла насупилась. Сон ще не до кінця відступив, але сенс слів повільно й неприємно складався в одне ціле.

— Покарання?

— Її ув’язнили в особливій башті на декілька днів, — Валеріан подався вперед, — за те, що посміла оббрехати нас й відволікла правителів від важливих справ. Та сьогодні її випустять. Нові зміни у замку потребують її участі.

— Які ще зміни? — Елла піднялась й накинула на себе халат, ховаючи від очей вампіра шовкову нічну сорочку, що загадковим чином опинилась у її кімнаті, як і інші речі. Їх виявилося небагато: потріпаний від життя й бруду блокнот у шкіряній обкладинці, трішки одежі й кулон на тонкому ланцюжку, який належав її матері — срібний півмісяць всипаний темним камінням.

— Ти ж хотіла собі ускладнити життя? Ну, принаймні спробувала втекти, — продовжив Король Ілюзій й розмістився зручніше у кріслі. — Доля уважна до таких бажань.

Елла зітхнула й прикрила очі, повільно розвертаючись до співбесідника.

— Ти використав мене у своїх іграх, — промовила вона й сіла на краю ліжка, що знаходився ближче до чоловіка. — Це очевидно.

— Я врятував твоє життя, — прошепотів Валеріан й вискалив зуби, — дурна втеча вартуватиме тобі більшої ціни… У замку з’явилась друга наречена.

— Що?! — пирхнула Елла. — Хто?!

— Твоя суперниця, — спокійно промовив він й зробив декілька жестів у повітрі, й коли Елла відкрила рота, щоб запротестувати, перебив її. — Опівночі її представлять клану, вона розпочне свій ритуал, — поклацавши пальцями, вампір зітхнув. — З вас в живих залишиться лиш одна.

Роньє завмерла, обмірковуючи сказане. Долоні затремтіли про згадку смерті. Їй здалося, що уявна суперниця вже стоїть за спиною та дихає в спину, бажає спихнути дівчину з високого муру замку. Прямісінько під те священне вампірське й пишне дерево. Серце швидше закалатало в грудях, а вогнище тривоги спалахнуло стовпом.

— Ти жартуєш… — проказала й нервово ковтнула. — Знову ведеш свої ігри ілюзій, ти ж король.

— Нині мені немає сенсу брехати тобі чи маніпулювати, — Валеріан опинився поруч, сів на край ліжка й почав шепотіти, — брати знають, що ми були на краю земель, але лиш тільки з однією поправкою: я показував тобі свої володіння.

Елла прикрила очі.

— Хіба за вашими дурними традиціями наречена не повинна бути одна? Хіба треба черга?

— Вперше за стільки років трапився виняток, хоча… Пам’ятаю один рік, коли Адам приволік трьох, всі дожили до трьох місяців й померли, не перейшовши ініціацію, — знову прошепотів він на вухо.

Його долоня обхопила зап’ястя Роньє, інша — талію. Він підсунув її до себе ближче.

— Як давно я не відчував тепла жіночого тіла, — продовжив одкровення, малюючи візерунки по тонесенькій шкірі, — через прокляття ми самотні. Вампіриці мали спроби прикрасити наш час танцем кохання, як і смертні… Знаєш, що у твоєму містечку є цілісінький культ послідовників вампірів? Тих, хто хоче виміняти вічне життя на декілька десятків років рабства.

— Ні… Хіба таке можливо?

— Так, — прошепотів Валеріан, торкаючись її волосся, — ох, ти дуже здивуєшся коли дізнаєшся імена учасників.

Тон його голосу — глузливий з нотками сарказму аж ніяк не сподобався Еллі. Сироти пройшли по спині.

— До чого я це… Ми досконально вивчили прокляття за ці довгі роки, що тягнуться у вічність, навіть цькували магів, щоб здійняти його. Знищили останніх, хоча, думаю, на світі є ще не ініційовані, ті, хто навіть не здогадуються які сили течуть в їх крові.

— Валеріане, ти мене лякаєш, — прошепотіла Роньє й спробувала відсторонитися.

Та руки вампіра міцно стискали тендітне тіло. На мить їй навіть не вистачило повітря й Елла декілька разів глибоко вдихнула.

— Я б насолоджувався твоїм страхом, — проказав він на вухо, — насолоджувався, а потім кохав би до нестями. Ти пробуджуєш в мені почуття. Елло, я хочу тримати тебе поруч…

Губи Валеріана торкнулись її шиї. Роньє пробрав дрож. Вона зовсім не хотіла дізнатись що таке укус вампіра. Зовсім не бажала розбиратися з наслідками. Дівчина стиснула його долоню міцно-міцно, приводячи до тями.