14.1

Здавалось, що кожен з королів мав намір торкнутися її. Даріана ледь відтягнули й прийшла черга ступати по землі Моріана. Від нього віяло холодом. Чомусь у порівнянні з Королем Крові Еллі здалось: той, хто судить справедливо найогидніший. Світ завмер. Зникло й те гоготіння, й туман, що опускався з неба. Застиг навіть і Дассі зацікавлений Моріаном. Роньє ж скривилась, коли Король Ночі торкнувся її руки.
— Служниця належить нам, ти не можеш її забирати собі, якщо полишиш замок.
Елла примружила очі: щось співбесідник її розумів. Той самий відблиск таємного знання, вона бачила в очах інших вампірських правителів. Для Дассі, вочевидь, всі прописні істини давно відкриті. Камінь кровоплоду відізвався неприємним поколюванням. Доторки Моріана то обпікали, то змушували по шкірі проходити морозець. Вона спітніла від хвилювання та страху, відчувала вологу тканину сукні на спині.
— Ти повинна обрати: йдеш від нас чи залишаєшся?
Тут в гру знову вступив Дассі величною фігурою, поклав долоню їй на плече, повертаючи Еллу до роздоріжжя вибору. Зі сторони музикантів донісся тріск: то скрипка випала з рук у вампіриці, то лунким ударом пронісся звук барабана.
Король Ночі здійняв долоню в гору, жестом змушуючи замовкнути лемет. Сині очі, мов кришталево чисті озерця, зустрілись з її, але дівчина відчувала: то все омана. Страхітлива, тільки й хочуть заманити на свою сторону та використати. Тривога за Ба кольнула серце, адже бідолашна довірилась їй, стала єдиною, хто підтримав у важку хвилину.
— Ви ж її загубите, тільки свято пройде…
— Вона благала прихистку, знала, кому служить і куди потрапила, — сухо відповів Валеріан, підійшовши ближче.
Він склав руки за спиною, намагаючись уособлювати спокій, та все дивився на Роньє зі смутком.
— Я не віддам вам її життя.
— Тоді залишайся, — Даріан випрямив спину, повів могутніми плечими. — Нам буде весело, нареченонько, обіцяю.
— Хай Ба служить мені, — відізвалась Беата, випнувши груди, наче щось вирішувала в обителі Короля Крові.
Її обличчя тут же вкрилось червоними плямами. На неї ніхто уваги не звернув, пропустили крізь вуха, наче то на пустому місці вітер шелестів. Тільки Валеска, що з’явилася, здавалось, нізвідки шикнула на наречену.
— Ти не маєш права вказувати їй, — пророкотав Дассі.
Він показав Моріану прикрасу на пальці, ідентичну до тієї, що Елла носила. Камінь кровоплоду вплетений в золоту оправу.
— Мої слуги постаралися, щоб вона знайшла родинний знак.
— Що?! — ледь чи не в унісон вигукнула й Роньє з трійкою королів.
Їх Величності дар мови втратили. Моріан безпорадно перезирався з братами. Валеска спопеляла поглядом Дассі, а той знай собі й посміхався, показуючи світу білі ікла. Еллу не лякала вампірська сутність родича, більше, у ті жахливі миті вона знаходила порятунок: камені на перснях виблискували червоними іскрами, являючи світу чергове чудо. Чи магію, чи проклятий знає що… Вона вже не дивувалась.
— Потім, — прошелестів голос родича, — тебе б все одно місцеві служителі культу відправили до них, навіть підіслали жрицю.
Дассі плеснув у долоні, після незручної мовчанки, розвиваючи тишу, наче пробиваючи оболонку.
— Ти віддаси служницю, Моріане, інакше я звершу суд на тобою й ти не тільки відкриєш світу свою таємницю, а ще й за неї відповіси!
Король Ночі тепер палав у люті, холодна манірність змінилась розлюченням. Елла навіть відступила за спину родича, боячись.
— І весь її скарб, — додав величний вампір, — і якщо побачу: його недостатньо, дуже сильно ображусь, Моріане…
— Добре, — процідив крізь зуби Його Величність. — Забирай свою кров та йди звідси.
— Оберій займеться цією справою, — пробуркотів чоловік й глянув на слугу. — Негайно!
Якихось кілька митей пройшло, як Дассі взяв її ліктя й повів вверх до сходів. Вона відчувала на собі погляди всього вампірського клану та йшла з гордо піднятою головою, відчуваючи: Алерідріан й справді все змінив.
«А може не дарма вони хотіли тримати мене в тій башті як якусь принцесу? Може вони відчували, що за мною прийдуть».
Тепер думки йшли обертом, Роньє відчувала тонесенький зв’язок з кожним королем й була певна, що той не обірветься. Елла обернулась, щоб востаннє глянути на зіпсоване свято, на величні мури палацу, на вогники у небі, на хитре обличчя Даріана, на розчарування Моріана й журбу Валеріана. Дассі вклонився зненацька, так плавно й манірно, що дух перехопило.
— У світле свято ще принесу важливу вістку: три королі сходу, ваші закляті вороги, сьогодні вночі зібрали Чорну раду.
Приголомшення хвилею пройшлось серед знаті, Їх Величностей ще дужче посмурніти. Дассі затримав погляд на блідій, як побілена стіна, Валесці й підморгнув Темній Герцогині. Та скривилась, наче розкусила гниле яблуко.
Двір вони полишали у мертвій тиші.