Глава 14. Нова реальність

Регіт могутнього вампіра змусив Еллу здригнутися. Сироти пройшлись по шкірі. Вона стояла поруч з могутнім вампіром, Оберій тримав її за руку, а Дассі веселився. Королі стояли одинокими фігурами напроти: ніхто зі слуг чи аристократів не наважувався вклинюватись. У самої Роньє кров стигла в жилах. Вона відчувала небезпеку від того, хто назвав її своєю родичкою. Танок тіней й долі закручувався у нестримному вирі ще дужче, сплутуючи думки й чужі життя, збираючи до купи те, що ніколи б не зустрілось. Камінь кровоплоду на руці палав нестерпно, ще трохи й здавалось: справді вогонь з’явиться й пропалить її шкіру.

А ще Еллі показалось, що світ окутав туман — легка димка оповила небо й мала намір спуститись до низу, щоб провчити неслухняних, нестримних, тих, хто посмів порушити правила свята й зруйнувати ту чарівну атмосферу.

Вона не знала, що з нею коїться, і в горлі стискав ком, і хвиля липкого та холодного страху пройшлась по спині. Дассі був величним. По відчуттях сильнішим за Даріана, Моріана і Валеріана, окремо взятих, та от чи подужає він їх разом? То вже інше питання і друга мить для міркування.

— Король Крові забув кому він завдячує короною, — прошипів вампір, ступивши крок вперед, — Король Ночі осліплений правосуддям сам забув, як вчинив страшний за мірками нашого народу злочин. А Король Ілюзій… — Дассі хмикнув, виставивши руку вперед, наче проганяв комаху.

Елла бачила, як Валеріан напружився. Беата за його спиною щось пискнула, та вампір навіть оком не повів. Переляк. То був точно переляк, що вона відчула. Саме серце стиснулось її разом з Валеріановим.

«Вони ж не відчувають емоцій, хоча казали, що тільки щось хороше забули, як то», — поморщилась й потупилась.

Рука охоронця міцно тримала ліктя й сумніву не залишалось: Оберій — слуга її родича.

— Що ж, брехунцю, ти хоч себе справжнього пам’ятаєш? Скільки молодих дів ти вже поховав у підвалах свого замку, до того, як на вас трьох лягло прокляття?

Дух перехопило. Беата, наче на неї відро води вилили, широкі очі від переляку з п’ять копійок.

«Ти ж знала куди йдеш і хто перед тобою, — зітхнула Роньє, — так чи інакше, ти ж змирилась з новою реальністю, з тим, що з нас двох залишиться в живих тільки одна».

— О, хто заверещав, впізнала?

Дассі провів рукою по каштановому волоссю, випрямивши прядки, що спутались.

— Спуталась зі служителями культу вампірів, кохала одного з них й тільки отямилась від гіпнозу? — плеснув у долоні. — Алерідріан — свято істини, й затям собі, дівко: може й тебе вчасно підсунули до замку трьох королів, але моя кров, — він зиркнув на Еллу, — залишиться жива.

— Ти не посмієш, — прошипів Моріан.

У очах його наче блискавки грались, переплітаючи злість й здивування воєдино. Руки король стискав у кулаки.

— Я вже обрав її за наречену, — подався вперед Валеріан, — я хочу оженитись з Еллою та присягнути на вічне кохання й вірність.

Роньє скривилась. Образа за те, що її забули, немов дитина іграшку, що вже зламалась, за одинокі ночі, стиснула серце. Вона відсторонилась.

— Камінь кровоплоду її обрав тільки через те, що вона нащадок тієї, кому він підкорявся, — після нестримного сміху додав Дассі, торкнувшись її долоньки, — так, світ вампірів Еллі буде важко покинути, але я подбаю про свою кров, а ви… Що ж, не раджу потикатись до моїх володінь, ви ж вважали мене мертвим? От й забудьте.

Даріан блискавкою метнувся до Роньє й вхопив її за плечі, потягнувши до себе. Оберіан розтиснув руки, вочевидь, перечити королю він права не мав.

— Елло, ти маєш бути моєю, — прошелестів божевільний голос, — ти обіцяла…

Вона ще згадала ту тиху розмову у саду, але слова не встигла мовити.

— Забери від неї свої криваві ручиська, — люті в голосі Дассі хоч відбавляй.

Даріан скривився від удару по обличчю й торкнувся щоки. Вампіри охнули, шепіт пройшовся серед них.

— Досить, — видавила з себе Елла, — я взагалі не розумію про що йдеться…

— Трьох королів у вампіри обернув твій прадід, — прочистив горло родич, — і раз рік на свято я маю право наказати їм, як нащадок того, хто за традиціями вважається їм батьком.

Дихання перехопило.

— Забери ще мою служницю, забери Ба, — випалила Елла, не розуміючи навіть, що коїть, — я не хочу, щоб вони нашкодили їй, щоб випили її кров…