13.3

Елла мимоволі зупинилася. Ім’я, вирване з чиїхось губ, лунало, мов удар дзвонів в тиші храму. Дассі ван Альберан… Казали: він вже давно помер, але високий чоловік з каштановим волоссям стояв на вході до внутрішнього замкового двору ніби привид на яву, окидаючи поглядом присутніх. Посмішка на аристократичному обличчі, вишукані одежі та кинджал на поясі. Роньє завмерла: то все ж таки реальність. Вона ущипнула себе на всяк випадок. Якщо це сон… Тоді хотілось найшвидше прокинутись.

Рука Оберія опинилась на дівочій талії, він відвів її в сторону від очей королів, сховавши за колоною. Тримав біля себе й пильно слідкував за подіями.

— Хто це? — ледве прошепотіла Елла, дивлячись на Оберія.

Вона знала відповідь, але хотіла пересвідчитись у божевіллі, що вчергове повертало її життя у зовсім іншу сторону. Роньє відчувала напругу, що літала у повітрі. Їх Величності повскакували з тронів, опинившись поряд з Валеріаном. Інші ж вампіри розійшлись по сторонах, боязливо тиснулись якнайдалі від Дассі, наче він месник апокаліпсиса.

— Той, кого мали стерти з пам’яті, але в них не вийшло. Дассі ван Альберан — перший, хто кинув виклик Кровному Кругу. Перший, хто зрадив наші присяги. Його за це знищили, ну або думали, що знищили…

— А якщо він справді живий? — Елла відчула, як її голос тремтить. — Що буде?

— Якщо він живий… — повільно проказав вампір, — то все, що ти бачиш навколо — брехня. І шлюб. І вибір. І навіть твій перстень.

Елла машинально стиснула пальці. Тепло з каменя вже не гріло — воно пекло, неначе кров, що витікала з невидимої рани.

— Гарний у вас Алерідріан! — розвів руками в сторони Дассі, наче хотів когось обійняти. — Ну, що, зрадите традиції чи все ж запросите до столу самотнього мандрівника?

Елла затамувала подих, не зважаючи на перстень. Оберій міцно стискав її лікоть, наче боявся, що вона зірветься й втече. Сам він — напружений цербер перед випадом на ворога. Моріан виступив першим. Тінь радості, або того, що замінювало її, давно вже зникла з обличчя, змінившись холодністю. Дассі став хворобою, що миттєво вразила живий організм вела його до смерті. Даріан насторожився: дістав меча, відкинувши піхви у сторону. Він відповідав своєму статусу: грізному королю, готовому кидатись в бій за найменшої нагоди. Валеріан же відступив у сторону й шукав когось у натовпі. Елла прекрасно знала кого він хоче бачити.

«Якби у нього був шанс, ми б втекли разом? — майнула думка. — Якби то виявилась зовсім інша реальність?»

— Неочікуваним гостям відмовляти не можна, — промовив Моріан, ступаючи вперед, — але ти ж тут не задля того, щоб пити вино та ласувати традиційними стравами й загадувати бажання.

— За стільки років регенерації можу й дозволити собі декілька митей задоволення, — розреготався Дассі, — але ж я вас, королів, знаю… Як не кинжал в спину, то отрута в келих.

Й знову реготнувши, він зиркнув на Валеріана. Той лиш випнув груди й покрокував вперед.

— Досить балачок, — Король Ілюзій став напроти незваного гостя, — тобі тут й справді не раді.

— Така наша доля, — поплескав у долоні Дассі, зиркаючи недобре на Беату. — Добре, хоч інших плекаєте й падаєте перед ними на коліна.

Даріана лиш стримав Моріан, що вчасно виставив руку й вхопив того за зап’ясток потягнувши на себе.

— Не смій проливати кров у цю ніч, брате, — наказав перший лідер клану, — принаймні розпочинати першим.

Долоня Оберіана стиснулась міцніше на лікті Роньє, нахилившись до неї, він прошепотів.

— Тебе не відпустять, хоч як ховайся чи ні під вуалями. Камінь кровоплоду — це ключ. А ти — його носій.

— Беата теж, — видихнула Елла.

— У неї інший перстень, — гаряче дихання торкнулось її шиї, — звичайний смарагд. Та й сама вона без болю життя й без душі…

— Болю життя, — повторила дівчина, потупивши погляд.

Чомусь та фраза здалась їй дивною, серце скажено забилось в грудях, на вулиці стало важко дихати. Роньє прикрила очі, вслуховуючись до кожного шелесту повітря поміж прикрас подвір’я.

— Ти знаєш чому я тут, Майстре Брехунцю, чи не так? — хмикнув Дассі й склав руки на грудях. — Ти найрозумніший з трійки, ти одразу почав шукати її серед інших.

— Шукати кого? — спокійно запитав Моріан, стримуючи Даріана.

Але по невдоволеній гримасі на блідому обличчі, Елла б сказала: він вже втрачає терпіння. Старається не роздавити гігантського жука, що виліз на його чобіт, але й знає: комаха рідкісна і її тільки торкнешся — впадеш мертвим.

— Свою кров! — Дассі махнув рукою, загрібаючи повітря.

Оберій тихо крикнув та замружився: його погляд змінився, змусивши дівчину тремтіти. В ту ж мить, міцні руки поволокли її на середину, вуаль полетіла на землю, як й шпильки, що стримували зачіску. Роньє безпорадно роззиралась по сторонах. Очі Моріана наливались кров’ю.

— Ти, — прошипів Даріан, — ти… Тут! Своїми руками приб’ю того, хто приволік тебе сюди!