Глава 13. Алерідріан

В якийсь момент Еллі здалось — Ба вирішила відвести її на загибель. Дуже ті переходи під замком здавались страшними — химерні тіні з’являлись на кам’яних стінах, зникаючи у темряві. Олійний ліхтар освітлював дорогу вимощену гладкими плитами. Іноді у напівтьмі з’являлись статуї, змушуючи серце Роньє на мить завмирати. Все здавалось: хтось з вампірів стане на шляху, схопить та завадить втіленню хитрого плану. Яке ж покарання на неї чекає, навіть думати не хотіла.

«Вони одне кажуть, інше роблять. Сім п’ятниць на тиждень й все».

Ба зупинилась, бліда, дихала важко чим налякала Еллу.

— Я більше не можу йти далі, — прохрипіла вона, хапаючись за серце, — прохід не пропустить, права не маю тут знаходитись. Та й здається: піду далі, королі дізнаються.

Роньє зупинилась, тримаючи в долонях поділ сукні. Боялась замастити дорогоцінну тканину ще до початку святкування. Всю ніч вампіри танцюватимуть, питимуть традиційний напій. Кажуть: в ніч Алерідріану світ окутує особлива атмосфера спокою та миру — ворожнеча забувається, а потаємні мрії здійснюються. Алерідріан — час весни, любові та достатку.

Елла ступила декілька кроків вперед, відчуваючи переміни в атмосфері величного тунелю. Більше то їй нагадувало печери-лабіринти з десятками ходів. Взявши в Ба запасний світильник, вона покрокувала далі.

— Йди, — наказала, — святкуй, відпочивай. За мене не переймайся.

Служниця проводжала її сумним поглядом, наче бачила востаннє в житті. Довго ще Елла відчувала її погляд на спині, хоч все окутала темрява. Ба стала для неї хрещеною мамою з казок, що завжди допомагала героїні. Елла читала декілька варіацій, кажуть, у вампірів існує навіть своя — жорстока, хоч зі щасливою кінцівкою. Журба залягла в серці: Роньє розіграла ввечері цілісінький спектакль, верещала на всю башту, вдаючи, що прогнала криворуку служницю.

«Ніхто не повинен дізнатись, — думала вона. — Ніхто не повинен її чіпати, вся кара — моя».

Несвідомо Роньє торкнулась ритуального персня. Темний камінь з червоними вкрапленнями невідомий їй. Ніхто його не міг назвати, як вони б не просила, навпаки — вампіри відвертались й буркотіли собі під ніс, мов знайшлась тут цікава Варвара питання задавати.

Вона не знала скільки часу пройшло. Скільки саме блукала проходом. Темним, непривітним. Боялась загубитись в прямому проході та застрягнути навіки. Коли відчула прохолоду, зітхнула з полегшенням і почала підійматися по сходах, тримаючись за коване поруччя, наче могла в будь-який момент впасти. Опинившись біля дверей, вона глянула з висоти проходу назад, на мить в темряві з’явились кущі троянд. Ними оповиті й статуї, й весь шлях — троянди. Яскраво-червоні, немов кров.

«Ніби моя душа», — помотала головою, відганяючи божевільну, як здалось, думку.

Мить й квіти зникли. Елла зустрілась з темрявою, згас й вогонь у лампі. По спині майнув холодець, справді здалось... Її хтось торкнувся. Двері відчинились самі. Подавшись вперед Роньє ледь втримала рівновагу, щоб не гепнутись у вузенький прохід заставлений бочками і ящиками. Відлуння музики розносилось. Виходячи в тьмяно освітлений коридор, вона прикрила за собою непомітні дверцята й важко зітхнула. Дістала з наплічної сумки рукавички, натягуючи поверх прикраси, прикриваючи її, не забула й за темну вуаль розшиту червоними маками та зеленню листя під візерунки сукні. Волосся ж Ба зібрала їй у скромну зачіску та заколола шпильками. Роньє, готуючись до авантюри, спробувала зав’язувати вуаль й раніше, зробила останні штрихи й мала надію — все в порядку. Сховала сумку у темному закутку, запам’ятовуючи місцину.

Підібравши спідницю, рушила вперед на звуки музики.

Їй досі не вірилось — авантюра вдалась! Але Еллу не полишало відчуття, що наче хтось підштовхував її невидимою рукою, вказуючи шлях.

Будівля, з якої вийшла, виявилась чимось на подобі складу продуктів. Принаймні, про це говорили шафи з фруктами й пляшками напоїв.

«Вампіри й звичну їжу вживають, — згадувала, тремтячи від очікування, — данина, що залишилась в них від людей. Іноді їм потрібна кров».

Й вона побоялась заглянути у великі карафи з темно-червоною рідиною. Вислизнула на вулицю, надіючись на краще. А там… Там Елла завмерла від краси й ледь прийшла до тями.