12.1

Елла не здавалась. Випитала в Ба всі подробиці та більше її не чіпала, в голові вертілись ниточки авантюри… Вона складала їх докупи, виплітаючи павутину плану. Чимось відчувала себе Валеріаном.

«Цікаво, — задумалась Роньє, — чи чоловік кожного разу все планує подібно мені? Чи в інтригана зі стажем рубильник автоматично включається? — зупинилась посеред кімнати й ледь не вдарила себе долонею по лобі. — Елло! Не про те ти думаєш, дорогенька!»

Чомусь згадувати про перших двох вампірів-королів їй було легко. Валеріан же віддавався щемлячим серцем, солоним присмаком зради… Елла навіть встигла виплакатись.

«Даріан і Моріан то таке… Але він… Майстер Ілюзій, хай його вовк десь в лісі перестріне й покаже як лиси й зайці зимують! Чому він не прийшов? Навіть записки не написав? Я все розумію, королівство… Йому треба правити вампірами, але хоч щось... Хоч щось: маленька звісточка, квіточка чи навіть лист то не велика робота,  йому варто лиш наказати».

Елла лягла на ліжко, розкинувши руки, дивуючись з якою швидкістю змінюються її думки та переплітаються за спогадами, немов вона в’яже спицями. Той намір зв’язати коханому кофту дівчина покинула давно, от не могла дівчина розібратись по уроках з інтернету як правильно набирати петельки… Після загибелі батьків все старалась заняття знайти, і якщо днем вона потопала у композиціях квітів під час навчання, то ввечері залишалась сам на сам з горем, депресією та слізьми.

«Чому саме він? Чому Даріан зі своїм ангельським тілом не викликає таких емоцій?»

Елла згадала за статуї в саду й насупилась — тема скульптур та ангелів ще довго її тригеритиме.

«І то вже після того, як я закинула в озерце-болотце його каблучку… Почуття стали сильнішими!»

Еллі хотілось зустріти разом з ним той вампірський празник — бучно святкувати у танку. Вже байдуже на вампірів, на те, що її доля залишитись поряд з ними та забути за людський світ. Меланхолія окутувала її покривалом. Ба поскреблась у двері перед тим, як ввійти. Вже день як служниця у спокої, але все одно та озирається по сторонах кожні декілька хвилин та тремтить.

— Ти принесла? — звелась Елла на ноги.

— Ну, — білявка підійшла ближче, — мої одежі для нареченої королів не підійдуть.

Тільки Роньє захотіла закотити очі й важко зітхнути й думати, як буде викрадати з кімнат знатних вампіриць елементи одягу, як перед нею з’явилась сукня ніжного, бежевого кольору. Поділ її розшитий стрічками й камінням, мереживом. Зелене листя, червоні пелюстки квітів нагадували витончені маки. Смарагдова ж стрічка розділяла спідницю й корсет.

— Де ти взяла? — охнула Елла, плеснувши долонями від подиву та ледь рота не розкрила.

Вбрання — нова деталь плану. Інтригуюча, та, що зводить з розуму…

— То, — Ба потупила погляд й прочистила горло, — то замовляла одна з наречених.

Від неприємного погляду Елли співбесідниця поморщилась та згорбилась.

— Ніхто те вбрання не бачив, — поспішно додала, — Аріа, кхм, покійна вже Аріа замовила його у кравця, я забрати його то забрала, але не встигла віддати…

— Третій місяць скінчився? — насупилась Елла, тепер зовсім по-іншому вглядаючись в теплий відтінок тканини, майстерну вишивку.

— Так.

— І кого ж обрала та Аріа?

Роньє провела по смарагдовій стрічці кольору, передбачаючи відповідь.

— Даріана, — пролунав тремтячий голос, — вона любила зелений колір, хоч Король Крові любить червоні відтінки.

— А як тоді себе поводив Валеріан?

Тиша — тих декілька митей. Нещасних й нестерпних. Вони тягнулись, здавалось, вічність, перед тим, як тоненький голос служниці та шалене серцебиття Елли порушили його.

— Він у спільному замку клану з’явився рік тому, — почала Ба й не стрималась й торкнулась тканини, плекаючи ту, немов малу дитину. — До того подейкують, що хворів сильно, а ще якось й не цікавився нареченими. Тільки Королі Ночі та Крові проводили ритуал у ті часи.

— Цікаво-цікаво, — задумалась Елла, здіймаючи вбрання нареченої та приміряючи нову сукню.

— Тепер залишилось вибратись з замку і якось дібратись до володінь Моріана, — скрипнула Роньє, коли Ба возилась з застіжками на спині. — Я думала рушити зі слугами, самій туди ж дібратись не реально. Але сукня… Як її приховаю? А обличчя?

— Вуаль, — коротко мовила Ба, — волосся приховаємо за прикрасами….

Служниця посміхнулась, вдивляючись в результати своєї роботи. Сукня виявилась завеликою у грудях, але тіснуватою в талії. Та взагалі, в дзеркалі зображення красиве, а в житті Еллі довелось притримувати її.

— Туго затягувати не будемо, — задумливо мовила, — я втрачу свідомість…

— Під замком є тунелі, а там — перехід в інший палац.

— Що?

— Королі не можуть так швидко опинятись в різних місцях. Тільки слуги їздять туди-сюди й бігають. Їх Величності користуються магічними проходами — кожен знає, от тільки ввійти туди можуть лиш одиниці.

Зазирнувши у наполохані оченята Ба, Елла зрозуміла — випитає бідолашну, спокою не дасть, але добереться до вампірів й може зіпсує їм празник.