Глава 12. Плани темної лисиці

Перстень Валеріана Елла закинула на дно озерця. Навіть змусила охоронців провести її за місто, під пильним наглядом сиділа на березі, не зважаючи на холод, вдивлялась в каламутні води, в дерева, що скрізь поросли. Важко зітхнула й закинула прикрасу й навіть не глянула куди та приземлилась — відвернулась й ледь не побігла до своєї башти. Понад все на світі бажала не зустріти Беату… Але побачила примарний силует другої нареченої. Валеска гордовито йшла поряд з Беатою.

«Змії повзуть», — подумала дівчина.

За правилами вона б повинна вклонитись перед герцогинею, але Роньє пройшла повз, лиш злегка кивнувши на знак вітання. Темна герцогиня тріумфувала — її радість причина суму Елли. А хитре лице суперниці після бурі емоцій спостерігати важко. Вона й так не могла змиритись з думкою, що з двох наречених королів залишиться одна. Може й Елла згине, а для Беати настане щастя. Дивом став той союз простої дівчини та герцогині. Щось Роньє підказувало — ох, від неї багато чого в тумані ховають, і не тільки вампіри. Вона сама — загадка, зіткана з тисячі ниток. Іноді у снах вона бачила страшний силует, що переслідував та все нашіптував про сили, які дівчина не реалізовує.

«Єдина з роду, що жива. Єдина з роду, благословенна!»

Потім та темна фігура вказувала на руїни та вела за собою по таємних стежках до джерельця. Воно витікало з-під землі у кам’яну чашу. Води зовсім мало, а сама місцина — темна й дика, як давні люди, що жили серед природи й то діло кидали виклик погоді, світу, хижакам. Елла у сні стала частиною тієї первозданної енергії, звільнилась від усіх пут.

«Ми хотіли, щоб народилась захисниця, — згадала той шепіт уві сні, погрозливий й таємничий, — ти нею стала… Джерело пам’яті віднайди…»

Валеска задержалась неподалік Елли, немов очікувала якихось питань чи реакції на блискучий, у прямому значенні, вигляд її суперниці. Беата обсипана мілким камінням з ніг до голови.

«То у вампірів знак благословення», — згадалось.

Які б ігри влади ті не грали, але Роньє хотіла жити, змусила себе посміхатись ворогам. Не дозволила розгорітись полум’ю несправедливості вкотре, знаючи: то лиш втіха для Беати. На диво коаліція створена проти неї не заговорила. Лиш пройшла повз, поглядаючи в її сторону. Так дивиться кіт на мишу, перед тим, як кинутись на неї.

Прикривши очі, Елла й далі попрямувала до башти.

«Потрібно розпитати Ба, — вирішила. — Дізнаюсь все…»

***

Валеріан насупився від звістки. Розписаний каліграфічним почерком лист лежав на столі й Король Ілюзій час від часу дивився на нього, перевіряти все реальне. Даріан грався з маленьким ножиком в руках, перекидував його з долоні на долоню, вчився робити усілякі фокуси. Моріан же міряв кроками кімнату. Скоро Алерідріан — перше з високих свят року. Вампіри святкують народження першого з них — Ларіана Великого. Саме від цього проклятого розрослась раса, що оспівана у людських готичних баладах та описана у книгах. Валеріан знав — більшість історій того кохання — реальність. Чиєсь минуле, котре спостерігав митець, як і скульптура жінки у кутку кімнати — єдиної прикраси тут. Ні картин, ні дорогих тканин на вікнах — суворий аскетизм покоїв Короля Крові. Валеріан вічно почував себе у володіннях другого брата незатишно. Весь замок Даріана — суцільна незатишність й залишалось радіти — святкування перенесли до володінь Моріана. Прикордонна територія і союзників не доведеться пускати далі у глиб кланових володінь. Так, кожен правитель сам володар на власних землях, він і закон, і суддя, і вершитель, і безпощадний кат, але існували правила союзу та клану без яких в нинішніх реаліях існувати важко.

— Елла, — фиркнув Король Ночі, — стільки в її існуванні розбіжностей, ніколи б не торкнувся…

— Думаєш, вона справді маг? Нащадок тієї, що прокляла нас і одного з найсильніших вампірів?

Валеріан пройшовся до вікна. Інформація, котру здобували їх слуги з кожним днем перевертала світогляд вампіра з ніг на голову, що просто захотіло наказати нишпоркам замовкнути. Вчергове вони змінюють плани, суперечать самі собі. Три місяці смутку виявились ще й часом важких роздумів. Десь на заході, ворожий клан збирає кращих воїнів, щоб забрати землі, які ті вважають по праву своїми, щоб скинути з престолу не достойних королів… Тільки на скромну думку тріумвірату ворогів. Сам же Король Ілюзій прекрасно знав: якби не їх ритуал зі смертю Еріс — горіти всім вампірам у вогні. Не залишилось би ні єдиного.

«Отак візьмеш на себе всю біду, а потім проти тебе й військом підуть», — міркував він, торкаючись мармурової статуї. Дівчина тримала в руках глечик й дивилась на протилежну стіну.

Він скрізь вбачав Еллу. Павук настільки заплутався у павутині інтриг, що ледь тямив себе.

— Ще й Елеріан доєднається на святкування Алерідану, — промовив Моріан й важко зітхнув.

— Він — наш сусід, — буркнув Валеріан, склавши руки за спиною. — Знаю: він притягує до себе пригоди, але ж ми покажемо йому тільки Беату.

— Про Еллу я заборонив говорити, — вставив своїх дорогоцінних п’ять монет Король Крові, — вона тільки наша таємниця й верхівки клану. Все одно скоро її забудуть…

«Як забув і ти», — хотів додати Валеріан, але стримався.

— Ми не зможемо прикінчити Еллу тим же ритуалом, що і її родичку чотириста років тому, — задумливо мовив Моріан й насупився ще дужче.