11.1

— Свято кажеш? — процідила крізь зуби Елла, стискаючи виделку. — На вампірське святкування у замку Валеріана потягнуть її, а не мене?

Ім’я Беати для Роньє стало прокляттям. Вона відчула укол ревнощів, забажала, щоб весь замок у вогні спалахнув та згорів за лічені хвилини. Вона відкинула столовий підбор та різко піднялась з-за столу.

— Їж спокійно, Ба, — сказала й вийшла на балкон, вчепившись долонями об кам’яні поручні.

Холодне повітря, Елла аж тремтіла, змушувало повернутись до жорстокої реальності. Дівчина глянула на персні: ритуальний — пастка, з якого все почалось та троє інших. Ті більше сповіщали вампірів про те, що вона заручена з королями. Важко зітхнувши та втерши очі, Елла здійняла прикраси одна за однієї, довго не думаючи, жбурнула їх десь на подвір’я: одне впало в високі кущі терену під її вікном.

«Посадили, бо думали — десь є дурна, яка захоче з такої висоти впасти та втекти? От тепер бідкайтесь!»

— Ми її покараємо, — перекривила Елла Даріана та наступною викинула його обручку.

Та впала десь на замковий дах, ховаючись в черепиці нижчої будівлі. Перстень від Валеріана Роньє притримала.

— Відпочивай! — наказала Елла служниці й перевела погляд на вампірицю, що знаходилась біля дверей. — Тільки торкнись Ба, відітну долоню своїми руками, — прошипіла перша наречена, відчуваючи, як у венах закипає лють. — Взагалі геть звідси, йди до тих кому справді служиш! Побачу ще раз — вилетиш з вікна!

Елла тільки спостерігала, як тендітна вампірка біжить по коридору. Відчувала запах страху.

Роньє глянула на Ба — перелякана служниця обійняла себе за плечі та спостерігала Еллу широко відкритими очима. Вона тремтіла, як осина під поривами вітру. Ба схожа на самотнє оленя перед мисливцем. Наречена прикрила очі.

— Я тебе не скривджу, — мовила тихо, — піду, прогуляюсь, охолону…

Дівчина накинула поверх сукні червону накидку.

— Мене звати Болеслава і я при дворі вампірів вже три роки, — промимрила Ба, — володарко…

Почувши звернення, Елла лиш фиркнула та помчалась у сад швидкими кроками. Вона знає куди закинути подарунок від Валеріана.

***

— Занадто химерно, — мовила Валеска, покрутивши рукою у повітрі, — ти повинна затьмарити першу наречену, а не стати гіршою за неї.

Темна герцогиня нудьгувала. Беата для неї — тимчасовий союзник. Чергова забавка королів, що зникне за декілька місяців, а потім за неї ніхто не згадає. Занадто та схожа на інших — красива, нагла та розумом не виділяється. Беата вправно виконувала накази Валески, показувала готовність йти на співпрацю, тільки щоб завоювати серця вампірів.

«Дурненька думає: справді стане королевою, — іноді потішалась вампіриця. — Спить і бачить… Єдине, за що вампір схилить голову перед нею — солодка, як патока, живильна, кров».

— Ви здуріли? — шикнула герцогиня на служниць. — Пропонувати такі некрасиві сукні! Додайте до білого мережива королівські кольори!

— Але, Ваша Світлосте… — розгублено розвела руками дівиця. — Мережива…

— Ла! Не дратуй мене! Пофарбуйте! Підіть у місто до людей, відміть дозвіл в охоронця саду, й купіть ту кляту тканину! — гаркнула Валеска й підвелась на ноги. — А ти, Беато, не смій зіпсувати свято! Стільки зусиль пішло на те, щоб врятувати тебе від темниць і ката, стільки просила їх взяти з собою…

— Ви дуже добрі до мене, герцогине, — посміхнулась Валеска. — Я дуже вам вдячна.

— Зведеш з розуму Валеріана, тоді й поговоримо за борги та вдячність, — проскрипіла Валеска, нахиляючись до шиї. — Ти не використала ті масла? Чому не відчуваю запаху еліксиру зваблення? — процідила крізь зуби Валеска й зиркнула на служниць. — Скрізь за вами, безрукими, потрібно пильнувати.