10.1

— Мене більше цікавить те, що в ній заграла вампірська кров, — сказав Моріан, вказавши на Еллу.

Королі стояли неподалік диванчика, на якому сиділа дівчина. Корсет сукні завбачливо розпустили, щоб їй дихалось легше. Нещодавно перед очима стояла червона пелена, варто тільки Роньє почути крики Беати. Горе-інтриганку забрали слуги. Валеріан не забажав займатись другою нареченою й м’яко відсторонився, ще сповістив: «Терпіти не може людської пихи».

«Це найгірше, що трапляється!» — досі у думках Елли лунав його погрозливий голос.

Елла знала, що вампіри не відчувають позитивних емоцій. Принаймні ось ці троє проклятих. Для них радість — пустота, щастя ті давно не бачили, посмішку натягували, усмішка — щира з усього серця їм не відома.

«Та що там з душі в тих вампірів. Одна пітьма», — іноді міркувала Роньє про вампірські будні.

Але негативні емоції стали покаранням для Їх Величностей, хоч самі й не святі, але й не терпіли зухвалості, брехні, пихи… Наче то їх власне віддзеркалення й згадка, що все життя їм й тільки світить мучитись. Елла мала гадку — те прокляття ще якось забезпечує довготривалість життя. Вампіри й так безсмертні, але їх можна вбити, у випадку Моріана, Даріана та Валеріана, дівчина певна: тих здолати можливо тільки певним чином.

Прикрила очі від головного болю. Ще проклинала традицію носіння весільних суконь… Корсети — зло сучасного народу. Її міцно затягували вже другий день, вибираючи якісь допотопні сукні, що ніби носили вампіриці декілька епох тому.

Моріан та Даріан уважно вивчали Еллу. Блондин сів поряд й холодними пальцями намацав пульс на зап’ясті.

— Яка симфонія для вух, — прикрив очі Король Крові, — яка музика життя… Цільного, молодого і здорового.

Моріан поморщився, але сів у крісло. Задуманий, стурбований. Валеріан же стояв біля прочинених дверей балкона, заклавши руки за спину, щось вивчав. На вулиці роздався грім, блимнула блискавка.

— Дуже рано, — промимрила Елла. — Хіба весною буває гроза?

— Іноді, — Король ночі склав долоні у пірамідку, — дуже рідко й то знамення холодів.

— То людські прикмети, — поморщився Даріан. — Не про те ти, брате, думаєш.

Незручна мовчанка тривала з декілька митей. Поки у двері не постукали та слуги не принесли карафи. Нарешті Валеріан розвернувся й пройшов до столу, змішуючи вміст невеличких флакончиків у чаші.

— Страта чи милість? — задумливо промовив Король Крові. — Перше випробування Беати провалене з тріском. Чи варто її тримати до кінця?

— Ніхто не повертається з замку у світ людей окрім самих вампірів, — Моріан поправив прядку волосся, що впала на очі.

— Тоді страта…

— Ви поспішаєте, — тихо вставив і свої п’ять копійок Валеріан, подаючи дівчині чашу.

Елла скривилась з недовірою глянула на вампіра. Майстер Ілюзій так і застиг, простягнувши руку.

— Я ту бурду, — вона поморщилась, наче в посуді жаба сиділа, — пити не збираюсь. З твоїх рук тим паче. Тихо отруїти мене вирішив, щоб свою ненаглядну залишити в живих?

— Елло, — жалісно застогнав Його Величність, немов побитий. — Якби я…

— Збирай свої банки й склянки, — вона встала, притримавши сукню, щоб корсет не сповз, — і йди звідси. Я ж маю право виключити його зі списку того, кого оберу.

Вампіри переглянулись.

— Ну… — прочистив горло Даріан, — від ліків не відмовляйся, ти у землях вампірів, тут ваші закони не діють, якщо ти помітила…

— Нашкодить — суд буде! — рішуче піднявся Моріан й взяв чашу з рук Валеріана, що так й стояв. — Відберемо у нього замок, скинемо з престолу, викреслимо з історії….

— І подаруємо комфортабельну темницю в моєму замку, — хмикнув Даріан, обірвавши брата, — метр на метр, темрява та вбудований артефакт жаху…

— Беату туди засуньте, — фиркнула Елла й відійшла до ліжка, сівши на краєчку.

— Люди там не можуть протягнути й десяти хвилин, — плеснув у долоні Король Крові й улесливо посміхнувся, — перевірено експериментальним шляхом, ну ти, може, протягнеш декілька днів, тиждень, а потім зійдеш з розуму.

Поки Даріан заговорював зуби, Моріан з чашею в руках підійшов до Елли. Торкнувся її плеча та підніс посуд до її губ.

— Пий, — наказав. — І не хвилюйся за свою суперницю.

Від тепла його доторку Роньє кинуло в жар. Дівчина й не помітила, як підкорилась волі Короля Ночі.