Глава 10. Сутичка

Елла зазирнула у вічі Беати. Зіткнутись з нею у вузенькому коридорі башти — неочікувано. Друга наречена вампірів випрямилась, випнувши груди та підібрала спідницю сукні — більш розкішну та пишнішу. Розшиту перлами та золотими нитками.

«Фу, несмак, — ледь не скривилась Елла. — Але… Мені ображатись чи радіти тоді? З однієї сторони носити таке, з іншої — для мене все гірше обрали?»

— Не смій торкатись Валеріана, — прохрипіла Беата, нахилившись до Роньє. — Він мій, чуєш, як і всі вони!

Від того розлюченого вигляду Еллі захотілось реготати.

— Після тієї прогулянки в саду він забув про мене, чуєш? То все ти винна!

Елла не стрималась й всміхнулась, відступила.

— Добра ж ти наречена, Беато, якщо про тебе забувають за лічені години.

Ще трохи й суперниця зубами заскреготіла б. Елла бачила, як побіліли її пальці, що стискали тканину сукні міцно-міцно. Щось хруснуло і здалось, що то її кістки. Та ні, то десь знизу пронісся ледь-ледь вловний шелест.

— Ти, Роньє, завжди нечепурою була!

— Принаймні я не бігала за хлопцями, жила спокійно й не мала слави легковажної, — Елла насупилась, відчуваючи, як горить вогнище люті у її конкурентки глибоко в душі.

— Королі мої, чуєш, нечепуро? Мої! Мої!

І з тим «мої» вона кинулась на Еллу, мов скажена собака. Вхопила за ліктя й потягнула на себе. Роньє ж швидко зметикувала й вліпила конкурентці ляпаса, ледь втримавшись на ногах. Звучний ляск пронісся відлунням коридору й змусив супротивницю застигнути на місці на якихось декілька довгих митей.

— Ти… Ти, — прогарчала Беата, стаючи монстром, який по ночах навідується у дитячі сни. — Ти заплатиш за те, що сміла торкнутись до мене!

— Досить! — чоловічий голос лезом розрізав полотно напруженої атмосфери.

Беата застигла статуєю й нервово ковтнула. Роньє відступила до дверей кімнати, обпершись об прохолодну кам’яну стіну й прикрила очі. Слабкість напала туманом, а на лобі виступили бісеринки поту. Подив від свого стану наростав з кожною секундою, розпалювався дровами обурення Беати. А ще… Ще Елла помітила червоні капельки крові на білосніжній сукні другої нареченої. Все навколо втрачало фарби: і три вампіри, що з’явились, як козир з рукава, яку прикривала пишна манжета. Тільки існувало кілька тих яскраво-червоних крапельок. Елла важко зітхнула, не ховаючи переляку.

— Ваші Величності, — роздався голос Беати, — як добре, що ви тут.

Улесливий голос — скреготіння крейдою по дошці чи піску по склу. Від нього трусило в прямому й переносному значені. Роньє збагнула, що її розум заповнює лиш одне бажання — прикінчити Беату. Та завжди вертілась під ногами, наче їй хтось медом мазав та приманював на солодощі.

— Як добре, що ви всі тут, — продовжила друга наречена. Валеріане, — вклонилась, ледь не впала до ніг Короля Ілюзій, — вона… Вона на мене напала!

Мить й на щоках Беати з’явились сльози. Вона тремтіла, як налякана тварина від гучного звуку.

«Та як вона сміє брехати? — ледь не задихнулась Елла від образи. — Як сміє цю комедію-драму грати?»

— Я прийшла поговорити з миром, а вона… Вона накинулась на мене, уявляєте?

Беата підійшла до Валеріана, зачепивши плечем Моріана, і кинулась в його обійми. Сам же вампір навіть руки не запропонував й кривився від дівочого схлипування, наче побачив щось гидке. Спробував відступити, але спиною врізався в Даріана. Коридор вузенький, місця мало.

— Вона — звір! — додала Беата. — Чому ви обрали її за першу наречену?!

— Стули пельку! — прогарчала Елла, роблячи глибокий вдих.

Вона б ще сказала за брехню й злі наміри суперниці, та Моріан підійшов близько й зазирнув їй у вічі. Поклав руку на плече. Хвиля тепла від палкого доторку заспокоїла нерви й змусила дивуватись.

Навіть у важку хвилину люті й тваринного бажання вбивати, його доторки мали таку силу. Елла боялась уявити: що ж трапиться, якщо він стане її чоловіком. Прикрила очі, здригаючись.

— Даріане, то робота по твоєму профілю, — прошелестів оксамитовий голос Короля Ночі.

— Катування чи позиви до людської крові, — подався вперед блондин, пхаючи Валеріана на зустріч Беаті.

Дівчина продовжувала свої здригання, але голову не підіймала, притулившись до міцних грудей Його Величності Ілюзій.

— Відійди від мене, Беато, — холодним, як лід тоном промовив вампір повільно. — Ти кого хочеш обдурити? Майстра обману? Чи ти не занадто гордою стала?

— Що ти забула у башті Елли? — додав Моріан. — Тобі заборонено потикатись сюди, чи ти правила забула?

Беата охнула, коли Валеріан відпихнув її від себе, змушуючи впасти на кам’яну підлогу. Лице скривлене й суворе, що навіть в Роньє пробігся морозець по шкірі, попри тепло від доторку іншого вампіра. Король Ілюзій спопеляв Беату поглядом: в ному вирок й покарання.

Даріан пробрався крізь нього й дівчину, згріб Еллу у свої обійми.

— А я казав вам, брати, що друга надто пихата й дурна, — промовив блондин й погладив спину Роньє, — хто ж Майстру Ілюзій брехати буде? Зазирати у вічі судді та провокувати мою лють? Будь спокійною, Елло, ми тут від самого початку були та все чули. Ходімо до твоїх кімнат, я покличу кланового лікаря, тобі треба заспокоїтись.