9.1

Вона не видала стурбованість Валеріаном, лиш зазирнула у вічі співбесідника, шукаючи там якийсь злий намір. Все ж Елла гадки не мала про думки короля…

— Хочеш, — прошепотів він, натягуючи посмішку, — підемо гуляти до саду?

У його очах — очікування. Так дивиться інтриган, який сплів майстерно павутину й думає як туди жертву заманити швидше. Роньє підвелась, приховуючи емоції, подала руку.

— Підемо, — сказала тихо. — Ті ваші дурні традиціях ледь з розуму не звели.

— Вони й твої, — пробуркотів вампір, — не забувай про те, що наша кров також тече у твоїх жилах.

Елла скривилась, мов середа на п’ятницю й підібрала фату. Весь її гардероб — білі сукні  та аксесуари нареченої. Кожен день слуги збирали її наче на весілля, яке так і не наставало.

— Ще скажи, що у покручів, якась особливо смачна й рідкісна кров.

Тепер насупився Даріан, поправивши коси, він взяв її під руку й випрямився. Чоловік пах м’ятою та потом. Все ж після бойового тренування він завжди обтирався вологим рушником, а душ не приймав.

— Нині ми рідко вживаємо кров, — тихо відповів, ведучи до дверей, — а напівкровки… Ворон ворону око не виклює, чула таке? — зупинився на декілька митей, чекаючи на кивок. — З нами так же. Вампір ніколи не використає вампіра чи напівкровку, хіба що задля особливих, темних ритуалів, але після такого краще одразу десь в лісі під камінь забитись й сидіти тихо, не відсвічувати.

Даріан вів по вузьких сходах, притримуючи дівчину. Слуги на подвір’ї вклонялись та розгинались тільки тоді, коли вони відходили на достатню відстань. Воїни Даріана теж забули про поєдинки, коли пара проходила повз, дали особливий від вітання — поклали долоню трішки вище серця та схилили голову.

Його Величність сонця не боявся, вів Еллу й серед дерев, й серед невеличкої відкритої галявини. З висоти башти сад їй здавався не таким великим, а тепер… Тепер дівчина зрозуміла, що легко тут загубиться без сторонньої допомоги.

— Знаєш, коли до нашого замку потрапляє дівчина, її рід та життя детально вивчають, — мовив Даріан зненацька зупинившись.

Голос став його оксамитовим, трішки спокусливим, наче він збирався з нею про втіхи кохання говорити. Сироти пройшлись по спині і їй довелось докласти зусиль, щоб зберегти спокій. Вона нутром відчула, що окрім кровожерності в бою, король володів стратегічним розумом. Великий воїн, судячи з підслуханих розмов слуг, не раз завоював міста, брав їх в осаду та обороняв власний замок.

Зустрівшись поглядом з ним, Елла глибоко вдихнула.

Паук розставив павутину.

«Елло, — волав здоровий глузд у думках. — Валеріан натякав, що він може катувати людей… Що він мастак…»

Потім вже той крик змінився на шепіт пораненої людини, вбитої горем, сумом та сумнівами.

«А чи варто вірити ілюзії, що створив третій король? Він же так клявся, що Беата йому не цікава…»

— Я розповім всю правду про твоїх предків, — Даріан схилився до її вуха та прошепотів. — Все, що вивідав для нас Адам, всю правду… От тільки.

Краєм ока, серед дерев, Елла помітила дві фігури. Пшеничні коси ненависної Беати та крило ворона Валеріана. Він обіймав дівчину, щось нашіптував та заспокоював ту.

«Ах ти… Зі мною так ніхто не грався», — пронісся подумки докір.

Слова Даріана проходили повз вуха. Роньє так й не почула умови угоди, спантеличена картиною обіймів та горем, що застало зненацька. Вона прикрила очі та відчула, що більше нікому не можна довіряти. Важко зітхнула, а коли відчула на собі погляд Короля Ілюзій нахилилась до співрозмовника та палко його поцілувала.