Глава 9. Зухвалість

Декілька днів промайнули у ненависті. Над вампірським містом розквітали дерева, вінчаючи похмурі будівлі та зелений сад обрисами ніжності та недоторканності. Вона чудово бачила візерунки квіту, споглядаючи світ з башти замку. Сюди її переселили за наказом Моріана — мов, точно вже наречена не втече. Покої ж віддали Беаті й колишня кімната тепер видавалась розкішною у порівнянні з новою. Стіни виявились холодними, а ще зранку тут співали пташки, не даючи Еллі виспатись. Воїни Короля Крові тренувались на мечах у першій половині дня. Химерні силуети замку відображались на землі й створювали тінь, тому вампіри користувались нагодою. Після обіду залишалось їх небагато ті, що не боялись сонячного світла. Самі стійкі та сильні. Й Елла ненавиділа їх, як й ненавиділа їх командира, що кожного дня вився плющем під вікнами башти, викрикував накази та сам влаштовував показові поєдинки, де перемагав за лічені секунди.

Потім Його Величність підіймав голову, зустрічаючись поглядом з Еллою. Посміхався, навіть вклонявся в знак вітання та шани, але на тому все закінчувалось. Ніхто не приходив. Служниці швидко виконували вказівки головного камердинера, допомагали нареченій трьох королів й зникали. Розчинялись у ранковому тумані, у тінях дерев… Перший день вона плакала, досі ще не змогла миритись з подібною долею та знаходила в собі сили йти далі та жити.

«Я не здамся, хоча б тому, що повинна втерти носа Беаті та королям» — вирішила для себе й ту думку повторювала наче мантру кожного дня.

Та на п’яту добу перебування у башті все змінилось: Даріан після поєдинків, швидко вдягнув сорочку та дублет. Елла насторожилась, коли він поглядом шукав чи не вийшла вона на вузенький балкончик. Вампір замість звичного ритуалу тих днів, побіг у сторону башти.

— Нарешті можу побачити тебе, нареченонько, — промовив він, коли відчинились двері.

Даріан потягнувся до її ніжної долоньки, але Елла відсахнулась, відступила. Тоді тінь роздратування пробіглась на його обличчю.

— У вас, Ваша Величносте, вже є інша наречена, щоб цілувати їй руки, — випрямилась Роньє, гордовито вдивлялась в чоловіка, що був вище за неї на голову.

Король Крові хмикнув та розтягнув губи у кривій посмішці.

— Мені приємно, що ти мене ревнуєш, — промовив він, наближаючись, — значить традиційний період одинокості пішов тобі на користь.

— Що?

Елла здивувалась і не встигла вивернутись від його загребущої руки. Даріан все ж поцілував її тильну сторону долоні. Зазирав у вічі, як спраглий у колодязь.

— Валеріан взяв на себе обов’язок повідомити про традиції, — тихо сказав, стискаючи пальці міцніше та водячи по шкірі візерунки.

— Та він такого не робив… — промимрила спантеличена дівчина.

Даріан підвів її до крісла та допоміг сісти, сам же розмістився напроти та склав руки у пірамідку. Так… Даріан вродливий. Принаймні, якби Елла познайомилась з ним раніше, коли жила своє звичне життя, аж ніяк не змішане зі світом вампірів, то дала б йому шанс-другий. Нині ж напружилась, немов струна, підозріло вдивляючись в гостя.

— Дивно… — хмикнув він. — Моріан дізнається, що брат не виконує обов’язки щодо першої нареченої, засудить бідолашного…

Темна харизма — так би назвала його Елла. Так, вона зустрічала інформацію, що деякі лідери володіють подібними здібностями: вони по-особливому впливають на людей чарівністю, завойовуючи душі та серця. Король Крові саме таким був: за його жестами, впевненістю хотілось спостерігати. Та навіть проста біла сорочка на ньому сиділа, як витвір мистецтва. Елла нервово ковтнула, розуміючи: він починає її завойовувати. Вже повів військо до чергового муру та хоче вежу штурмом взяти.

— За те, що можу померти, розповів, — похмуро заявила дівчина, прикриваючи очі та відганяючи морок.

Деякий час у кімнаті стояла тиша. Принаймні Даріан мовчав, а Елла помітила, що серце навіжено стукає в грудях.

— Його не просто назвали Королем Ілюзій, крихітко, — мовив вампір задумливо, — я з Моріаном не завжди можемо відгадати, що коїться у думках нашого винахідника. Знаєш, що він викинув, коли Адам приніс Беату?

Його Величність розвів руками, згадуючи щось, потім зімкнув беззвучно долоні, змушуючи Еллу спостерігати за ним.

— Він спершу добре її розгледів зі всіх сторін, — Даріан усміхнувся, — а потім прямо заявив, не соромлячись нас та слуг, що Беата йому не цікава.

Роньє прикрила очі. Те ж Валеріан провернув з нею.

— Тепер голубки десь гуляють в саду, — ледь не проспівав Король Крові, підтверджуючи здогадки Елли.