8.1

Й він розповів. Розповів про прокляття, що нависло над вампірами, як чорні хмари над містом, та Валеріан — один з тих, хто вбив колись магиню і тепер не може спокій знайти. Промовив, як кожного року весною повторюється одна й та ж картина: знаходять дівчину, яка повинна надягнути біле плаття та фату, провести у спільному замку королів три місяці. Він ще називав їх трьома місяцями смутку, адже кожен день надія знайти своє щастя вгасала. Три королі не можуть обрати когось зі свого племені, то обов’язково повинна бути людина.

— Ми відчуваємо, — промовив, — відчуваємо, що наречена не підходить нам. Вона не може стати королевою, а наш клан — єдиний в якому правителі неодружені та не можуть віднайти жінок. Ми не відчуваємо кохання, я вже навіть забув, що то за почуття таке…

Елла слухала уважно, боячись перебивати співрозмовника, але уважно вивчала його. Їй здавалось, що Король Ілюзій напускає туман в очі й намагається красивою картинкою пробратись в дівочу душу, щоб напустити свою темряву… Створити з неї новий витвір на грані добра та зла, світла й безумства. Щось постійно Еллу змушувало триматись осторонь та відвинутись від вампіра. Валеріан важко зітхнув.

— Не знаю, як брати по прокляттю, але радість то теж забута емоція, тільки й знаю де треба виразити її. Ні мої наукові відкриття, ні зміна пори року, нічого не приносить задоволення, такого, як раніше. Наречені приходять та помирають, а ми так й залишаємось… Знову чекаємо весну та ті три місяці смутку… Жива мумія, що скажеш.

Елла піднялась й рвучко пройшлась по кімнаті не тямлячи себе.

— Тобто помирають? — спитала й зблідла.

Губи пересохли й вона облизнула їх, нервово ковтнула комок в горлі та почала перебирати косу.

— Ті, хто сюди потрапляють, більше ніколи не повертаються до звичного життя, через три місяці, коли наречена вже обрала собі чоловіка, — Валеріан постукав пальцями по своїх стегнах, — прокляття вбиває їх в той момент, коли дівчина тільки доходить до спальні, щоб закріпити шлюб, згідно з традиціями.

Те «згідно з традиціями» змусило фиркнути її. Елла на мить відчула себе їжаком.

«От не будіть в мені їжачка, бо будете потім колючки з дупи діставати», — згадала вона.

З дурного жарту свого колишнього вона й хоч сміялась, але тільки щоб не засмутити хлопця.

— Тобто?.. Я помру?

Їх погляди зустрілись. Декілька секунд мовчання здались вічністю. Й лиш коли вампір кивнув, ноги дівчини підкосились. Опустилась на м’який килим на колінах наче людина, що благає про помилування. От тільки Елла знала — його не буде, над нею ніхто не зглянеться. Для проклятих вампірів людське життя то нісенітниця. Кожного року до них приходить нова жертва й вона боялась уявити скільки їх було…

«Сотні? Тисячі? Скільки років вони гублять дівочі життя у своїх спробах віднайти щастя?»

— Елло?

Вона й не помітила, як Валеріан опинився поруч та нахилився, зазираючи їй у очі. Він наче світло шукав серед вічної темноти — глянув з надією.

— А… Негативні емоції ви відчуваєте?

Кивок.

— А може ви психи, що отримують задоволення від людських страждань? — випалила на одному подиху й навіть не думала про те, що він настільки близько.

Помісь смутку та люті ковзнула по блідому обличчю.

— Задоволення? Елло, ми забули що то таке, — прохрипів, — ні від їжі, ні від вина, ні від жінок… Єдине пробудження, то коли до палацу Адам приносить наречену.

— Ото у вас вже їх дві, — процідила крізь зуби. — Подвійне задоволення чи не так?

— Нова мені не подобається, — дотягнувся й заклав прядку за вухо від чого Елла затремтіла.

Сухі пальці ковзнули по ніжній шиї, пройшлись по ключиці й верху сукні, в яку вдягнена вона. Він наче хотів заглянути, що там знаходиться під тканиною. Еллі ж стало важко дихати: від нервів, від того, що він поруч. Його запах апельсина та кориці здався таким задушливим. Декілька сльозинок стекли по щоках.

— Я не хочу помирати.

— Так слухайся мене.

— Угу, — знову затремтіла, бо чоловік дістав хустину та почав витирати її сльози, — містер «Ви мені не цікаві, йдіть лісом», а сам за мною бігає, щоб я ненароком не втекла.

— Страчувати наречену, що може виявитись істинною — дурниця.

— Так і йди до неї, — фиркнула, відсторонившись.

— Я вже тут, — сухо сказав чоловік й притягнув її до себе.

Від цілунку Елла не тямила себе: міцні руки стискали талію. Валеріан застогнав, наче пив дорогоцінний нектар, насолоджуючись кожною миттю доторку їх губ. Вогонь пристрасті палав й у самої Роньє — вона не знала, що з нею коїться. Стало гаряче, а ще… Хотілось й плакати, й сміятись, й битись у стінку від відчаю та стрибати від щастя. Він заворожував… Своїми довгим волоссям, поглядом, доторками.

Валеріан відсторонився розриваючи поцілунок, дихав важко.

— Кляті традиції, — прошипів він, — кляте все…