Глава 8. Суперниця

Валеріан заборонив Еллі виходити з кімнати без його охоронця — вампіра, що вже точно слідуватиме за нею навіть у пекло, якщо потрібно. Інші ж королі ледь повірили в історію про прогулянку, яку так майстерно створив Його Величність.

Роньє не мала гадки чому ж її рятівнику потрібно виправдовувати її в очах інших вампірів. Яку гру він розпочав? Та лиш одне вона зрозуміла точно — до світу людей просто так не вибереться. Потрібен провідник, той, хто допоможе віднайти стежину, а ще Валеріан згадував якесь прокляття…. У Елли йшла голова обертом від загадок вампірського світу, їх традицій та звичок. Старих служниць розпустили: навіть Ба Валеріан наказав відібрати й дав у поміч своїх вампірів. Тоді вже Еллі здавалось, що він хоче наповнити її життя своєю присутністю, взяти все під контроль, оточити, як бур’ян квітку.

Та нині вона тремтіла не від невидимих загадок короля, а від новини: замком ширились чутки, що Адам, той, хто наглядає за Проклятим містом віднайшов нову дівчину — чергову наречену. «Чорні вістки, як і темні душі тих, хто нині грається моєю долею, як дитина з іграшкою» — думала вона, споглядаючи вітер, що колихав гілки дерев.

Елла вчергове хотіла проклясти весь вампірський світ та їх традиції, називала ті дурними та нікому не потрібними.

«Якщо трапляється так, що віднайшлась ще одна наречена, — майнув подумки голос Валеріана, — коли вже розпочався ритуал з іншою, тоді в живих залишиться лиш одна. Та, що гідна стати королевою вампірів».

Й тоді її пройняло: до сліз, до відчаю, який тільки може відчувати смертельно хвора людина: наче здавалось все життя попереду, море по коліна, а тепер тіло зрадницьки перекреслило всі плани та мрії. В ті хвилини Роньє хотіла жити. Жити, щоб помститись, щоб все-таки розгадати таємницю свого походження. У той день, коли вона втекла Моріан з Даріоном прикинулись, що вірили в історію з прогулянкою, лиш кивали з неохотою, просто закривали очі, поки ще терпець не ввірвався, а коли прийшла звістка про нову наречену про Еллу всі забули.

Здавалось: от і радість, але попереду чекає домовина. Й тепер дівчина ревниво озиралась по сторонах Ніхто з королів не завітав до її кімнати-в’язниці. А єдине джерело інформації — Ба, вона втратила. Втратила все.

Та двері скрипнули й дівчина почервоніла від хвилювання. Валеріан ввійшов, споглядаючи її. В його руках — троянда, яку він залишив у вазі, наливши туди з карафи води. Вічність тягнулась у мовчанці, побрязкуванні скла та у невгамовному ритмі серця. Король глянув на неї.

— Я можу знищити ту троянду, — прошелестів він, — додати до води певну речовину й та до ранку засохне, можу розтрощити, а можу наказати служниці змінювати воду й плекати квітку.

Вампір опинився поруч, зазираючи у її очі.

— То наша квітка хоче, щоб…

— Жити вона хоче, — сказала Елла й потупила погляд. — Понад усе.

— Якби ти не втекла, то може б ту людину до наших земель не занесло…

Німий докір кольнув серце. Елла втрималась на ногах вхопившись за крісло. Валеріан же опинився поруч й взяв її під руки, всадив на край ліжка й сам сів, обнімаючи. Роньє казали, що навіть зі своїми женихами вона повинна поводитися обачливо, якщо тільки вже не зробила вибір й не вирішила показати всім результат. Флірт з трьома одночасно вампіри вважали недоречним зі сторони дівчини.

— Ти не розумієш, моя пташечко, куди ти потрапила, так що дозволь розповісти…

Руки його гладили по спині, виводячи кола — візерунки, які заспокоювали та заворожували.