7.2

Стомлена, здивована й згнічена дівчина мовчала. Валеріан пронизував неприємним, немов липким, поглядом. Він наче хотів прочитати її, як книгу, дізнатись історію життя та зробити висновок чи гарна історія, чи ні.

— Радій, — прошелестів, вхопив її за підборіддя, — брати нині у своїх замках справи ладнають. До вечора повернуться.

Валеріан глянув на похмуре небо.

— Р-радіти? — від обурення й важкого вдиху Елла ледь говорила. — Ти-ти…

— Ти хоч знаєш, скільки смертних, мріють про твоє місце, напівкровка? А скільки з вампірів?

Рука опинилась на плечі, міцно стискаючи. Чоловік насупився, узрівши персні на її пальці — камені поблискували, ще більше приголомшивши. Тепер Елла йшла за ним з відкритим від подиву ротом. Ба більше, Валеріан взяв її на руки, бормочучи щось й поніс у сторону замку.

— От приволік Адам наречену на наші голови, — розібрала Роньє у гнівній тираді вампіра. — Несу наречену, — все ж сказав.

— Що відбувається?

Руки на талії стиснулись сильніше, притискаючи її до міцного тіла вампіра. Й хоч між ними шари тканини — Елла почервоніла. Зовсім збилась з пантелику. Знову ті сірі будинки — стали моторошними за ті лічені хвилини, що почала збиратись непогода. Вампірський люд кланявся перед королем, що ніс наречену. Роньє ж просто закрила очі, притулившись до Валеріана. Сьогодні він пах апельсинами та корицею.

— Де фата? — вітром прошелестів його шепіт.

От короткі слова пролунали, змусивши її ховати очі. Елла точно не знала де той кущ, під який вона засунула ту ненависну річ.

— Якщо хтось зі слуг моїх братів дізнається про твою спробу втекти, — погрозливий тихий голос змусив виступити сироти на шкірі. — Ти ж хочеш жити?

— Своїм колишнім життям — так!

Валеріан закотив очі від роздратування та поставив Еллу на ноги, зупинившись перед високим двоповерховим будинком, прикрашеним вазонами білих квітів. Вона впізнала підсніжники й склала руки на грудях й помітила вивіску невідомою мовою й насупилась: раніше зустрічала ту, але й гадки не мала, що це стосується вампірів також.

Його Величність ж командував, жестикулюючи руками та ледь не вдаряючи тростиною чоловіка, що стояв неподалік монарха. Вампіри глянули на Еллу та розвели руками. Валеріан повів дівчину за собою до будинку, що виявився крамницею кравця. Тут же з нею швидко вправились за декілька хвилин віднайшли фату. Все питали в короля: підносили тканини, той лиш ліниво перебирав тканини, вибравши для Елли мереживо зі срібною вишивкою.

— Подбайте про наречену, — перейшов на зрозумілу мову він й вказав на Еллу, — нехай вітри знову не порушать наші традиції. В її статусі ходити з непокритою головою — ганьба для чоловіків.

Кравець виявився високим вампіром одягненим у прості одежі: з його кишені видно й мірну стрічку, й ножиці, й голки, й зразки тканин. Тендітна жінка виявилась його дружиною, що якраз зачісувала коси Еллі під пильним поглядом монарха. Елла відчувала її переляк.

— Вітри, — задумливо мовив кравець, глянувши в вікно. — Дмуть нестерпно, вітри перемін.

Валеріан схилив голову на бік, відмахнувшись від напоїв. Пройшовся вздовж костюмів та суконь, ті висіли на спеціальних вішалках. Чомусь Еллі та вся атмосфера нагадала дорогий магазин, але все навколо таке старе, що їй здалось: вампіри мало того, що викрали, але перенесли її у часі на років так п’ятсот назад.

— Прекрасно, — сповістив Його Величність та поклав на стіл золоту монету.

Від здачі він відмовився, а коли взяв Еллу під руку й повів на вулицю, сімейство кравців зітхнуло з полегшенням. Принаймні Елла відчувала їх радість, попри свій смуток. Втекти не вдалось й в замку на неї чекає мінімум покарання.

«Що мені робити?» — думала, йдучи поруч з вампіром, що гордовито випнув груди, не помічаючи бруду на дівочому платті.

Жителі невідомого Еллі міста відвертались: хтось злякано, хтось спочатку кланявся, а вже потім відводив погляд. Вітер вирував над дахами, змушуючи дівчину тремтіти від холоду. Потихеньку просинався й голод, але з такими нервами кусок в горло не полізе. Прикрила очі, хоч на мить повертаючись до ріднесенького міста, де розташована улюблена кав’ярня. Там завжди тепла й свіжа випічка, смачна кава й прекрасний вид на місто й зоряне небо ночами.

— Ти не повинна піддаватись на провокації, — грубий голос розірвав спогади. — Всі, хто не помітив твоєї втечі будуть покараними.

Тут її й пройняло: перед очима з’явилась безвинна Ба, її страх перед покараннями та бажання жити, а от вампіриць Елла не жаліла.

— Служниця тут ні до чого — потупила погляд, — я її відіслала, то все ваші повинні за мною спостерігати, вони відвернулись, а я…

— Надто нерозумна, щоб запам’ятати: більше не виберешся з нашого міста, поки ритуал не завершиться й ти не обереш собі чоловіка.

Вони зупинились неподалік замку. Елла чудово запам’ятала ті вулички, по яких неслась, як вогнем обпечена. Вони спокійні та порослі деревами. Зовсім скоро ті зацвітуть та розпустяться. Валеріан повторив той шлях, яким дівчина втікала й лиш дивувалась: звідки вона його змогла запам’ятати? Таке відчуття, що раніше дівчина була тут й не один раз.