Глава 4. Візит другий та третій

Дівчина залишилась наодинці. Тишу їй хотілось назвати лункою: кожен видих її, здавалось, страхітливий. Елла ледь заспокоїлась від тривоги, що оповивала змією горло та здавлювала можливість дихати. Лягла на ліжко: на подушку покапали сльози. Плакала не стримуючись, з надривом, проклинаючи свою цікавість та вампірів. Бажала їм згинути в пустелі під палючим сонцем.

Коли їй вдалось владнатись зі своїми емоціями, Роньє заснула. Крізь сон відчувала небезпеку, тому й підскочила з ліжка. Щось гаряче торкнулось щоки, неприємно обпекло. Перед собою Елла побачила карі очі та бліде обличчя Моріана. Вампір навіть не скривився, коли вона спробувала вдарити його. Відскочив у мить ока. На те вони й створіння темряви…

— Наречену потрібно повчити манерам, — він схилив голову, — залюбки займуся цим упущенням, коли ти станеш моєю дружиною.

Елла лише страдницьки зітхнула, потираючи губи, що палали від дотику. Вочевидь, щось таки вислизнуло з її тривожної уваги, а може чоловік причарував. Хтозна, які таємниці приховують вампіри. Чоловік подав її руку, намагаючись вдавати з себе джентльмена і посміхнувся, запрошуючи до столу, де вже знаходилась чергова порція їжі, графин води та кубок із вином. Ще була чаша для нього, поки що стояла на краю столика, чекала на господаря. Елла сонно піднялась, не кажучи ні слова прийнялась до їжі. Попередньої страви їй не достатньо, голод все ще відчувався, та й час наступної трапези залишався невідомим, як і її тонкощі перебування у будинку вампірів.

Запечена риба з овочами пахла чудово. Моріан налив собі вина, спостерігаючи за покірливою дівчиною. Його довге волосся лежало на плечах. Попри палкі, як здавалось зі сторони, поцілунки, Моріан все ж уособлював собою холод. Якщо поруч з Даріаном хотілось знайти прихисток в чиїхось міцних руках, то тут… Просто віднайти теплий одяг та закутатись у покривало.

«Змовились вони чи що? Кожен шастає вночі, мало того, що викрали, так ще й спати по-людськи не дають…»

 Наче прочитавши думки Елли, Моріан поклав руку на її плече й легенько стиснув. Роньє апатично глянула на нього, помічаючи черговий зацікавлений погляд. Від доторків лилась незвична сила — вони неприємні. Моріан неприємний.

— Я так розумію: сенсу просити повернути мене до звичного життя немає, — прохрипіла й зітхнула.

Вирішила пограти в гру «Задай вампіру ті ж самі питання, що й минулому».

— Так, — промуркотів чоловік й відійшов до вікна. — То є справедливо.

— С-справедливо?! — прошипіло, сподобляючись змії.

Від різких рухів графин впав на підлогу, не розбився, але вино розлилось по кам’яній підлозі та візерунчастому килиму. Елла нахмурилась й скочила на ліжко.

— Тебе ніхто в Прокляте місто не кликав, — почав поясняти він, проігнорувавши безлад та червону річку з пахучого вина, — напівкровки по своїй суті, якщо їх предки залишають серед людей, схильні уникати містичних явищ та бути скептиками. Їх не тягне на пригоди, на блукання по загадкових місцинах, що є нашими землями… В них грає людська кров!

Елла кивнула, знаходячи схожості зі своєю поведінкою. Все правильно: ніколи та не вірила ні ворожкам, ні усіляким шарлатанам… Йшла стежкою прагматизму та здорової науки, доведених фактів. Ні тобі й любові до усіляких казочок, тільки сухі факти, життєві історії та позитив вперемішку з драмою.

— Тебе ніхто не кликав до Проклятого міста. Ти навіть просто могла глянути на скульптури ангелів та повернутись, але ж…

— Перстень, — сухо сказала Елла, потупивши погляд. — Він все зіпсував.

Моріан поставив чашу на підвіконня та підійшов до Роньє ближче, опустився на край ліжка, торкнувся щоки.

— Не всім дано побачити наші речі, — прошепотів, наче виказував таємницю на якій світ стоїть і розсиплеться, якщо хтось почує, — не всім дано приміряти, не всім дано й вижити після того, як потрапиш до замку. Багато хто не переносить отруту.

Він вказав на сліди опіків на пальці.

— Знаєш, скільки померлих за ці всі роки?

— Навіть уявляти не хочу, — пробубніла Елла, відвертаючись.

Від стуку у двері вона завмерла та насторожилась, передчуваючи щось нехороше. Після дозволу ввійти, у кімнаті з’явилась висока красива жінка. Її довге волосся чорного кольору розпущене, а плаття, що ледь не підмітало підлогу своїм шлейфом, нагадувало старовинний одяг епохи лицарів та прекрасних дам. Невідома метнула колючий погляд спочатку на розлите вино, потім — на кубок на підвіконні, на вампіра, а потім вже на Еллу. Налякана ледь стрималась, щоб не сховатись за спину Моріана, настільки недобрими були очі вампіриці.

— Ваша Величносте, — промимрила улесливо вона, склонившись.

— Що тобі потрібно, герцогине? Чому ти турбуєш мене у такий час? Ти відволікаєш від важливих справ.

Він вказав на Еллу, що переводила погляд між двома вампірами, стараючись приховати жах.

— Жінки мені доповіли про новеньку, — тихо проговорила улесливим тоном та склонилась.

Валеска навіть лишній раз на короля не глянула, показуючи покірність. Елла насторожилась, відчуваючи: то все награно. Варто вінценосцю відійти, як вампіриця заспіває іншу пісню та змусить всіх інших танцювати в її такт. Моріан хмикнув.

— Темна герцогиня, — показав на Валеску король та взяв дівчину за руку, — вона справляється зі всіма справами клану, що стосуються жіночої половини: добирає кращі пари для заручин, дивиться, щоб піддані не сильно зваблювали людських чоловіків, і щоб вампіри не полишали дітей біля ваших жінок, а приводили їх сюди, до наших королівств.