Глава 3. Візит перший

Туманна свідомість Елли прояснилась вже тоді, коли на вулиці стемніло. В її кімнаті-темниці горіла одинока лампа. Важко зітхнувши, Роньє підвелась, згадуючи, як втратила свідомість, коли вуста Валеріана торкнулись ніжної долоньки.

То занадто, щоб витримати. 

То занадто, щоб знати. 

Здоровий глузд підказував: вампіри примарились. Просто галюцинація… Дівчина сходила з розуму від голоду та спраги. Втім… У кімнаті дещо додалось — стопка одягу, келих для води та карафа. Тільки зараз Елла помітила гобелен на стіні: корона, що оповита двома мечами та чорною трояндою посередині. Зненацька стало моторошно.

«Primus inter pares*» — виведено золотими буквами під короною.

Вона вдивлялась в червоне полотно, в той знак, що також бачила на вампірських перснях, коли вони брали її руку у свою. Нервово ковтнула, розуміючи: сама страшна легенда Алани стала реальністю, як й ті містичні книжки, що подруга любила читати.

Кров стигнула в жилах, а живіт неприємно крутило й від страху, й від голоду з’явились позиви до нудоти.

— Це все не може бути реальністю, — прошепотіла, здригаючись від важких кроків.

За вікном здійнявся вітер та каплі дощу посипались у шибку. Двері відчинилися без стуку. У кімнаті запалилося світло. Даріан уважно оглянув її та всміхнувся хижо, наказуючи білявці поставити тацю з тарілками на стіл.

— Доброї ночі, Елло, — прошелестів оксамитовий голос. — Познайомся з Ба — служницею.

Білокура дівчина з темними колами під очима склонилась, тремтіла від присутності вампіра та боялась глянути на вишуканого блондина. Так дивиться жертва на свого мучителя.

— Вона людина, — тихо додав чоловік, наближаючись до ліжка, — ми з братами вирішили дати тобі її в помічниці. Але навіть не смій планувати втечу…

У погрозливому шепоті Елла вже побачила вирок, який вартує на неї, якщо вона переступить межі.

— Залиш нас Ба, — він кивнув на двері, — житимеш у сусідній кімнаті від панни своєї.

Зверхність Даріана і його накази не сподобались Роньє. Вона насупилась. Служниця ледь чи не вибігла у коридор, тільки залізні двері за нею рипнули. Вампір сів на краю ліжка, вдивляючись в Еллу, наче в якийсь міраж. Торкнувся пальцями її волосся, заправив прядку, що випала з коси.

Елла відсахнулась, наче від вогню. Залізо доторку окутало зап’ястя, потім вже холодні пальці оповили її шию, змушуючи зазирати у темно-синю безодню. Від нього пахло кров’ю та… лимонами? Дівчина ж тривожно спостерігала за міфічно-дивним створінням досі повірити не могла: він справжній. З плоті, можливо крові, навіть дихає. Волосся Даріана сягало по плечі, тоненькі прядки охайно зачесані. Здається: перед нею звичайна людина, та ні… Вампір відрізнявся кольором шкіри та незвичними очима. Час від часу вони змінювали колір, ставали зовсім чорними, темніше ночі. Здавалось, що на неї дивилась сама темнота, зіткана з мороку.

— Наречена не повинна лякатись, — почав він, — вона ж сама перстень віднайшла…  Розпочала ритуал.

— А ніби я знала, що роблю… — видавила тремтячи, — я взагалі в вас не вірю!

— Дарма!

Він вискалив зуби й Роньє узріла два білосніжних ікла. Ледь не зомліла. Щось наказувало їй залишатись у свідомості, тіло паралізувало. Елла відчула себе п’яною без вина, потопала у темному безумстві. Сходила з розуму повільно. Даріан мовчки вказав на стіл зі ставами, допоміг піднятий й повів за собою. Невидима сила змушувала підкорятись. Й Еллі то не подобалось — дивне відчуття на спині, наче хтось долоні на плечі поклав та провів вздовж тендітної шкіри до попереку.

Даріан допоміг сісти. Перед Еллою стейк з овочевим салатом. Буркотіння живота сповістило про голод, рот наповнився слиною. Чоловік відставив троянди.

— Норовливому характеру потрібен особливий підхід, — нарешті заговорив вампір, й знову торкнувся її волосся,  — я, впевнений, що зумію його знайти.

«Так ось чому він приперся», — пронеслось в її думках.

— Тобі скоро потрібно буде зробити вибір, — тихо промовив він біля вуха. — Такі звичаї. Три місяці й ритуал повинен завершитись весіллям. Інакше… Інакше багатьом людям доведеться поплатитись за твою помилку. Прогнівати Короля Крові — кара ще та.

Елла вирішила спочатку підкріпитись перед довгою суперечкою. Невідоме раніше відчуття відступило, залишивши по собі виснаження й пустоту. Недобре стало й вампірові, що здалось, ще більше зблід, почав важко дихати й зробив ковток води.

— Упирям вона ж наче не потрібна, — пробубніла дівчина, закидаючи в рот овочі.

В голові не вкладалось: вампіри — реальність. Елла знову сумнівалась у своєму глузді, але бачила ікла, гострі й небезпечні, як лезо. Здавалось, її окутала темрява зі всіх сторін та тепер доведеться йти серед тоненької стежинки життєвого шляху. Роньє ще й відчувала: десь зарита важлива таємниця.

— А я можу хоч вийти на прогулянку? — звузила очі вона.

— Після ритуалу так.

Вампір опинився напроти. Стіл знаходився посеред кімнати, а кровопивця намотував круги навколо нього, поки Елла їла.