Пролог

Чотириста років тому

Мармурова підлога розкреслена на квадрати. Червона фарба нагадувала кров, може то й вона була. Жінка стояла у колі, закована у кайдани. Еріс повірити не могла — вампіри врешті її спіймали. Декілька років вона псувала їм життя, полюючи на новачків, використовуючи рідкісну магію перевтілення тільки щоб звести вампірське поріддя.

Вони забрали в неї сенс життя — коханого чоловіка, що став одним з численних жертв. Кайдани нестерпно важкі, повністю магічні сили сплав зі срібла, заліза та олова не стримує, але… Та шкода — ніщо. Укол голкою в долоньку. Троє вампірів-королів з ненавистю споглядали на незвичну смертну. В руках тримали кинджали, нетерпеливо стискали руків’я.

Не пройшло і хвилини, як король наказав темній знаті залишити головну залу. Еріс гордо підняла голову. Просити помилування та не збиралась. У вампірку чи у свою іграшку вони не перетворять, як й не вип’ють кров. Рідкісна хвороба, невідома лікарям, забирала життєві сили й Еріс трималась останні роки завдяки лиш магії, а ті безумці, що додумались її вкусити — втікали від рідини, що обпікала горлянку та ставала отрутою.

Магів залишилось небагато. Й то ще одна причина чому вампіри не перетворять її на одну з нижчих, не зможуть підкорити свідомість. Баланс між світлом та темрявою давно порушений, але вампіри ніколи не могли опанувати магію. Та й скільки тих обраних носіїв енергії залишилось — на пальцях руки порахувати. Світ повільно вмирав, як хворіла й занепадала Еріс, донька княжича Астарії. Нині замок її у руїнах, темне військо зрівняло його з землею, людей обернули у слуг. Королівства упирів ще скоро й перетворяться в імперію.

— Нарешті пташечці крила обірвали, — прошелестів голос блондина.

Від зверхності у їх поглядах Еріс сплюнула на підлогу. Темноволосий король підійшов ближче. Відблиск металу зброї змусив Еріс зціпити зуби.

— Ти ж знаєш … Моя смерть тобі просто так з рук не зійде, — крізь зуби процідила жінка, — колись прийде та, що знищить ваш союз трьох темних королів.

Вампіри в унісон зареготали. Нестерпний сміх розносився по величезній залі химерним відлунням. Місячне сяйво просочувалось крізь прочинене вікно. То весняна ніч… Сповнена пахощів квітучих дерев та тепла. То її остання ніч. Еріс відчула, як очі запекли. Звичне відчуття — ознака зміни кольору зіниць. Зазвичай таке траплялось, коли жінка призивала магічні сили.

— Ну-ну, спробуй, — дражнив блондин, — останнє трепетання крил у спробі польоту, перед тим, як розбитись об землю.

Саме він підійшов першим та взяв змучену Еріс за підборіддя та приставив до тендітного горла лезо.

Декілька темно-фіолетових сфер з’явились у повітрі, але вампіри навіть оком не повели. Вся увага їх прикована до жінки. Пелена напруженої тиші розірвалась приглушеним стогоном.

— Помста… Будьте прокляті, — прохрипіла, використовуючи останні крапельки магії.

Смерть Еріс зустріла з блаженною посмішкою на вустах.

***

— Кажуть: там статуї ангелів у саду, — сказала Алана, вдивляючись в темний пейзаж.

Елла лиш тільки хмикнула.

— Серйозно? — склала руки на грудях вона. — Ти ще розкажи ті байки про існування вампірів.

Прокляте місто знаходилось на перетині двох річок. Колись то були прекрасні сади й вишукані будівлі в античному стилі, нині — частина дерев засохла, а дахи обвалились ставши прихистком для птахів. Моторошна краса поєднувалась з останнім сонячним промінням, надихала жителів маленького містечка на містичні легенди та байки. Скільки їх ходило серед людей… Не порахувати. Хтось лепетав й про три замки в горах, схованих у скелях, привидів, що там живуть. Про прекрасні й рідкісні рослини, що росли у Проклятому місті, а потім зникали, наче розсівались зі сходом сонця. Не забували й древню оповідку про княжну, якій довелось стримувати натиск війська з сусідніх країн. Кожен правитель Ори — фігура оповита містичним саваном. Не проста людина, а якийсь маг. Коли замок князівства захопили, правителька прокляла трьох королів. Їх союз розпався за сотні років, залишивши після себе клаптик землі, що старі люди обізвали Проклятим місцем.

Елла ніколи не вірила в ті легенди й за часи дитинства в Еросі, що розташовувалось близько кордонів двох країн, чула їх тисячі разів. Вона б поїхала, але раніше стримували батьки, потім — затяжна депресія після аварії. Рідні пішли з життя настільки швидко, що дівчина ледь опам’яталась. Їй все здавалось підозрілим: у її родині довго не жили. Максимум доживали до шістдесяти років. Нині сімейство Роньє налічувало тільки Еллу. Й ніби та відійшла від життєвих потрясінь, збиралась невдовзі полишити Ерос і його містичне минуле назавжди. Навіть покупця для будинку знайшла.

Весняний вітер пах свіжістю. Тепло тільки з’явилось й вона насолоджувалась можливості провести час з друзями. Скоро їх не буде, та й… Останній березень в Еросі, а квітень у новому містечку. Елла вже відіслала резюме на вакансії флориста. П’ять відмов, шоста — стажування. Перед її очима тільки світле майбутнє та важка праця.

— Як ти тоді поясниш кровожерливих правителів з історії?

Алана підвелась, міцніше стискаючи поручні огорожі, подалась вперед, вглядаючись в далеку відстань.

— Там ніби хтось ходить, — прошепотіла та, вдивляючись поміж дерев.