Розділ 43.

Вибір...

Я зненавиділа це слово, щойно воно злетіло з вуст Рода.

Поставити на одну чашу терезів коханого чоловіка, а на іншу — дитину й порятунок людства? Серйозно? 

Я не могла прийняти такого рішення!

Так, я знала, чого від мене чекав Род! Він хотів, щоб я обирала по совісті. Він копирсався в моєму розумі і бачив, що насправді я думала й відчувала. Він знав, що я відчувала провину від того, що Троян врятував мене ціною тисячів людських життів, і це справді мене гризло.

Я не могла обрати Трояна і знехтувати дитиною, але також я не могла його зрадити, тож тепер моє серце рвалося від суперечливих емоцій.

— Я не можу, — промовила тихо, похитавши головою. — Я не можу приймати таких рішень самотужки. Мені треба поговорити з чоловіком.

Род невдоволено пирхнув і золото в його очах різко потьмяніло.

— Що ж, твій чоловік зараз буде тут, і це попри наполегливе прохання не втручатися. Я вже відчуваю його наближення, відчуваю його лють. Це ще один доказ того, що заради тебе він завжди буде порушувати будь-які встановлені правила. Щойно він увійде в храм — я скасую умови угоди.

— Ні! Будь ласка, зачекай! — відчайдушно заблагала я, але було пізно.

Троян увірвався до храму похмурою тінню. Його очі наповнював морок, коли він кинувся до мене загороджуючи собою від Рода, який дивився на князя, несхвально хитаючи головою.

— Ти не змусиш її робити цей вибір, — прошипів Троян, з викликом поглянувши в очі Верховного, який незворушно на нього дивився.

Моє серце так сильно закалатало, що я була впевнена — обивда боги це почули.

— Звісно, не змушу. Але я знаю її думки, і знаю, чого вона хоче насправді, Трояне, — спокійно промовив Род примруживши свої золотаві очі.

Від його слів, мої груди неначе стиснули лещатами. Подих збився.

Троян на мить обернувся — і наші погляди зустрілися. Всього на секунду. Потім князь знову поглянув на Верховного бога і сказав:

— Вона налякана. Її серце розривається від неможливості обрати.

— Помиляєшся, Трояне, — заперечив Род і його гострий погляд торкнувся мене, посилюючи відчуття нудоти від того, що він знову проникнув у мою голову.

— Ти можеш відчувати лише її емоції, але я... Я знаю її думки. Я знаю, яка чаша на її умовних терезах переважає. І це не ти, — слова Рода вдарили по мені сильніше, ніж я могла витримати.

Але ще сильніше, вони приголомшили Трояна. Його біль був таким нестерпним, що я відчула його так, наче кожна моя кісточка зламалася навпіл.

— Яра хоче це дитя, — продовжував Род. — Вона не хоче більше смертей, але якщо вона все-таки обере тебе, тоді почуття провини зжеруть її живцем. Її світло остаточно згасне, а тоді...

— Ні! — різко заперечив Троян, а тоді знову озирнувся. 

Наші погляди на мить перетнулися і я відчула гіркий розпач, який міцно стиснув моє серце. 

То був розпач Трояна.

— Вона не буде обирати, — промовив князь твердо й рішуче, проте його очі досі були прикуті до моїх. На якусь мить мені здалося, що я побачила в них щось схоже на жаль, і його вуста безмовно проказали мені "вибач", а тоді Троян різко відвернувся й голосно сказав:

— Я добровільно приймаю умови твоєї угоди. Я повернуся до Божественного світу, а Яра народить дитину. Вона стане князівною Земель, які знову відродяться, а ти й усі Верховні будете захищати її і нашого сина від ворогів. 

Я не могла дихати, коли почула це, а моє серце розривалося і гупало аж у вухах.

— Ні,Трояне... Не треба, — прошепотіла я, давлячись власними словами, але князь більше не поглянув на мене.

Троян вирішив повернутися... Він обрав залишити мене й дати світові шанс...

О, боги! Кляті, підступні боги!

До моїх очей підступили сльози, і силует Рода став розмитим, коли він заговорив.

— Як я можу укладати з тобою нову угоду, коли ти порушив попередню? Які гарантії, що ти не вб'єш богів, щойно опинишся вдома? А може ти добровільно погодишся випити відвар забуття?

О, боги...Він не міг на це погодитись. Троян ніколи б...

— Так, — відповів князь, і мій світ різко похитнувся, розсипаючись на уламки...— Я зроблю це заради неї і сина, а не заради порятунку світу. Але мені треба знати, що коли я піду, Яра з дитиною будуть в безпеці. 

Род здивовано підвів одну брову.

— Ти щось замислив? —  запитав він, й поглянув на Трояна тим же проникливим поглядом, яким він пробирався в мій розум. 

Верховний бог не довіряв йому, і, якщо чесно, я б дуже хотіла, щоб Троян дійсно знайшов спосіб якось викрутитись, та вочевидь, цього разу іншого способу не існувало.

Він би ніколи не погодився на це, якби знав про інший шлях. 

— Мої стіни високо зведені, Роде. Не намагайся прослизнути в мою голову, — різко зашипів Троян, кинувши на бога розлючений погляд.

Вочевидь, мій чоловік умів давати відсіч Верховним, бо Роду не вдалося нічого вивідати. Він невдоволено стиснув губи, а тоді мовив: